 |
|
 |
|
|
Авторизация
Поиск по порталу
|
 |
Символіка регіону
Якір символізує надію та порятунок. Якір-кішка – символ торгівельного мореплавства, зв’язок річкових та морських комунікацій. Якорі на бордюрі символізують мореплавство, військове значення та судноплавну базу. Сім якорів (якір-кішка та шість у бордюрі) відповідають кількості портів Одещини. Сніп хліба символізує багатство та єдність людей. Він є знаком хліборобства. Виноградне гроно – символізує спільну ідею, внутрішню згоду. Символ відображає південну частину Одещини (знак Білгорода – виноградна лоза у червоному полі), а також виноградарство та виноробство. Прапор
Сучасний герб затверджений 21.02.2002 р. Автори – П.В.Бондаренко, М.В.Мурманов та художники Г.Ш.Фаєр і Л.Л.Брук. Одеська область розташована на крайньому південному заході України і простягається на 250 км від моря на північ. Морське узбережжя області сягає у довжину 300 км. Сусідами її є на заході Молдова, Румунія, на півночі – Вінницька та Кіровоградська, на сході – Миколаївська області України, на південному заході – частина державного кордону України з Румунією. Всього в межах області пролягають 1362 км державного кордону. На півдні й південному сході омивається водами Чорного моря. До області належить острів Зміїний. Площа – 33,3 тис. км2 (5,5 % території України), це найбільша за територією область в Україні. Одеська область була утворена 9 лютого 1932 р. у складі 4 міст обласного підпорядкування (Одеси, Кіровограда, Миколаєва, Херсону) та 46 районів. Нині в області – 26 районів, 19 міст, у тому числі 7 обласного підпорядкування (Одеса, Білгород-Дністровський, Ізмаїл, Іллічівськ, Котовськ, Теплодар, Южне), 33 селища міського типу та 1140 сільських населених пунктів. Обласний центр – м. Одеса з населенням 1 млн. 2 тис. жителів. Найбільші міста – Одеса, Ізмаїл, Іллічівськ, Білгород-Дністровський. Серед міст Одеської області переважають малі з населенням до 50 тис. чол., в тому числі в 12-ти містах чисельність мешканців не перевищує 25 тис. чол. В малих містах та селищах міського типу проживає 38,9% міських мешканців, в обласному центрі – 61,1%. На частку середніх міст (50-100 тис. чол.) припадає 6% міських поселень, а концентрують вони 12,7% міського населення області. Населення області становить 2 млн. 402 тис жителів, з них 66,1% складає міське населення, 33,9% – сільське. Середня компактність проживання населення – 72,1 особи/км2, що трохи нижче загальнодержавного показника. Найбільш густо заселені приміські райони та задністровська частина області, найменш – центральна та північна частини. Найбільша щільність населення спостерігається в місті Одесі – 6198 осіб/км2. За національним складом населення області суттєво відрізняється від інших регіонів України. Тут проживають представники 133 національностей і народностей, при цьому особи некорінної національності складають понад 37% населення області. Частка українців найбільша – 62,8%, також проживають росіяни – 20,7%, болгари – 6,1%, молдовани – 5,0%, гагаузи – 1,1%, євреї – 0,6%, білоруси – 0,5%, вірмени – 0,3%, цигани – 0,2%, частка поляків, німців, грузинів, азербайджанців, татар, греків, албанців, арабів становить по 0,1%, інші національності – 1,9%. Найбільша строкатість в національному складі спостерігається у південно-західній частині області в межиріччі Дністра та Дунаю. Тут переважає українське населення – 35,8%, болгари – 24,8%, росіяни – 17,7%, молдавани – 15,2%, гагаузи – 4,6%. У північних та центральних районах населення більш однорідне за національним складом та складається здебільшого з українців.
Північну частину області займають басейни Савранки й Кодими – правих приток Південного Бугу, який тече по кордону між Одещиною і Кіровоградщиною. На південному сході протікає Дністер, який впадає до Дністровського лиману – великого водоймища площею в 360 км2. На півдні – нижня течія Дунаю та його Кілійське гирло, по яких проходить державний кордон між Україною і Румунією. На лівобережжі нижнього Дунаю і в долині між Кілійським гирлом та Дністровським лиманом є чимало озер, серед них прісноводні – Кагул, Ялпуг, Катлабух і Китай, й солоні – Сасик, Шагани, Алібей, Бурнас. Область лежить у двох природних зонах: лісостепу і степу. Переважна більшість території області розташована у степовій зоні, лише на північному заході – у лісостеповій. Природна рослинність більшої частини області – степова. Північна частина області розташована у лісостеповій зоні України. Тут зустрічаються лісові ландшафти. Під лісом зайнято не більше як 1,5–2,5% території. Найпоширенішими видами дерев є дуб, липа, клен, ясен, акація, вишня, черешня, верба, сосна та інші. Є лісова рослинність і на півдні, в плавнях дельти Дунаю, хоч і не займає там значних площ. В її складі переважають різні види верб. Серед них найбільш поширені верба біла та верба ламка. З просуванням на південь з’являється більше степових видів, серед яких переважають трав’янисті види (більше 90%), що пристосовані до умов середнього зволоження та посухи. Спектр провідних родин складають айстрові, злакові, бобові, осокові, хрестоцвітні, лободові, гвоздичні, губоцвітні, гречкові, зонтичні, жовтецеві, шорстколисті тощо. В районі Причорноморської низовини характерна лучна рослинність, що займає рівнинні ділянки прируслових та заплавних гряд і представлена угрупуваннями болотистих, засолених, справжніх та остепнених лук, трав’яних боліт та болотистих лук. Болотна рослинність (очерет, рогіз) є характерним елементом плавнів Дунаю та приозерної рослинності. Солонцева та солончакова рослинність представлена досить незначними площами. Значне місце у флорі області належить водній рослинності. Вона представлена невкоріненими вільноплаваючими, вкоріненими зануреними, вкоріненими з плаваючими листками та повітряноводними формами. Зазвичай зустрічаються тостера (морська трава), рдест, філофора (червона водорість), харові та інші водорості. В товщі води також численні дуже дрібні одноклітинні водорості (фітопланктон). Особливо розвинені діатомові водорості та динофлагелянти. Чисельність і біомаса планктонних водоростей найбільш висока в поверхневому шарі води, досягає в літній період декількох десятків мільйонів клітин на літр води. Область має велику кількість рослин, в тому числі рідкісні, які занесені до Червоної книги України. Із «червонокнижних» видів тут охороняються, зокрема, сальвінія плаваюча, водяний горіх плаваючий, плавун щитолистий, меч-трава болотна, альдрованда пухирчаста, зозулинець болотний, коручка болотна і чемерицеподібна, білоцвіт літній, гвоздика бессарабська, ковила дніпровська, золотобородник цикадовий та ін. Фауна Одеської області різноманітна і представлена 1500 видами безхребетних та більше 400 видами хребетних тварин. Серед лісової фауни найчисельнішими є зайці-русаки, а степової – хом’як, ховрашок, тушканчик. Водяться також лосі, косулі, дикі кабани і кози, лисиці, борсуки, куниці, видри, єнотоподібні собаки та багато видів лісових птахів. На незамерзаючих ділянках Південного Бугу зимують лебеді, дикі гуси та качки, озерна крачка. Найчисельнішою та найважливішою як в природоохоронному, так і екологічному плані групою хребетних тварин області є птахи. Зареєстровано більше 320 видів птахів, серед них зустрічаються рідкісні види, як то: великий та малий баклан, ковпик (косарь), сіра, руда, мала та велика білі чаплі, квак, крячки річковий та рябодзьобий, пелікан рожевий та кучерявий , орлан-білохвіст та інші. Серед земноводних найбільш чисельними є озерна та їстівна жаби, звичайна квакша та дунайський тритон, а серед плазунів – болотна черепаха, звичайний вуж, прудка ящірка.
Іхтіофауна річок різноманітна. В річках і озерах водяться лящ, судак, сом, щука, сазан, окунь та інші види риб. Розводять товстолобика, білого амура, сазана. В акваторії Дунаю зустрічаються види риб, занесені до Європейського Червоного списку: шип, атлантичний осетер, чорноморський та дунайський лосось, умбра, чоп великий та малий, стерлядь, вирезуб, пічкур дунайський довговусий, шемая дунайська, йорж смугастий, білуга (найбільша серед риб, що мешкають в прісних водах) і ін. З промислових видів найціннішими є осетрові та дунайський оселедець. Одеська область не відрізняється великою різноманітністю корисних копалин. В області їх розвідано 155 родовищ. Найбільше розповсюдження мають тверді нерудні корисні копалини місцевого значення – піски, суглинки, гравій, вапняки, галька, граніти, мармур, мергель, каолін, вулканічні туфи, які використовуються як будівельні матеріали. Добуваються переважно в Біляївському, Роздільнянському, Комінтернівському, Білгород-Дністровському та Красноокнянському районах. З інших корисних копалин виявлені: залізо, кам’яна сіль, фосфорити, кольорові метали, золото (у Савранському районі), кам’яне та буре вугілля, лікувальні грязі та ін. У численних соляних озерах та лиманах є значні запаси солей натрію, хлору, брому, особливо у Сиваші, ресурси якого практично невичерпні. Солі озер та лиманів є цінною сировиною для хімічної промисловості. На півдні Одеської області виявлено родовища нафти і газу (Саратський район). Більш активно на предмет виявлення нафтогазоносних родовищ вивчається шельф Чорного моря. Велике значення мають лікувальні грязі, ропа та мінеральні джерела району. На території Одеської області налічується п’ять родовищ мінеральних вод: Одеське, Куяльницьке (Біляївський район), Сергіївське, Кароліно-Бугазьке (Білгород-Дністровський район) та Чорноморське (Овідіопольський район).
У степовій зоні – малогумусні чорноземи, які простягаються на південь до лінії Болград – Тарутине – Роздільна – Березівка. К півдню від цієї лінії поширені чорноземи південні й темно-каштанові слабосолонцюваті ґрунти. На приморських косах і пересипах формуються дерново-пісчані ґрунти, в дельтах річок Дунай та Дністер – дерново-глеєві, мулово-глеєві та торфово-глеєві ґрунти.
Атмосферне повітря Причиною забруднення атмосферного повітря є значне зростання кількості автотранспорту в області. Причому, зазначена різниця між викидами стаціонарних та пересувних джерел в останні роки збільшується. Основна частина забруднюючих речовин як в області взагалі, так і в м. Одесі відноситься до викидів транспортних засобів. Вони складають до 80% від загальної кількості забруднюючих речовин, що надходять до атмосферного повітря. Найбільш забруднене атмосферне повітря від пересувних джерел у м. Одесі. В останні роки внесок забруднення транспортними засобами в найбільш розвинутих в економічному відношенні після м. Одеси містах Ізмаїлі і Іллічівську становить майже 74%. Сильно забруднюють атмосферне повітря підприємства, насамперед, нафто- і газопереробної промисловості, підприємства енергетики та інші. Основними шкідливими речовинами, що надходять до атмосферного повітря від стаціонарних джерел забруднення, є сірчистий ангідрид, оксид вуглецю, оксиди азоту, пил, викиди яких складають 79% від усіх викидів по області. У значно менших кількостях до атмосфери викидаються специфічні речовини: аміак, бенз(а)пірен, формальдегід, фтористий водень та деякі інші. Надходження небезпечних речовин у атмосферу залежить, насамперед, від надійної роботи очисного обладнання, де вони уловлюються і знешкоджуються та впровадження ефективних технологій виробництва. Взагалі, з охороною і раціональним використанням водних ресурсів склалося важке становище. Можна виділити наступні проблеми:
Наявність перевищень нормативних показників якості води в р. Турунчук на межі області з Молдовою та реєстрація аналогічних концентрацій забруднення без вагомого збільшення в послідуючих створах спостереження до Дністровського лиману свідчать, що джерела забруднення р. Дністер знаходяться за межами області. Джерелами забруднення Дністровського лиману залишаються скиди господарсько-побутових стічних вод каналізаційних очисних споруд ряду населених пунктів (м. Білгород-Дністровського, с. Затока, смт Овідіопіль) та річка Дністер. В області налічується 155 комплексів каналізаційних очисних споруд. Більшість очисних споруд знаходяться в незадовільному технічному стані. Аварійні ситуації на лініях каналізаційних мереж своєчасно не ліквідуються. Не ведуться поточні та капітальні ремонти каналізаційних мереж, відсутній постійний контроль за їх роботою, що призводить до забруднення земель і підземних водоносних горизонтів. В області налічується біля 5700 артезіанських свердловин та шахтних колодязів. Майже 10% наявних свердловин знаходяться в незадовільному стані, підлягають ремонту або тампонажу. Найбільш забрудненою залишається морська вода в межах м. Одеси, де зосереджено найбільше антропогенне навантаження, а гідрологічні властивості Одеської затоки не забезпечують достатнього самоочищення морської води. За останні роки не покращився і санітарний стан води Дністровського лиману, яка продовжує мати високі рівні як хімічного, так і мікробного забруднення протягом всього року. Найгірші показники якості води лиману зафіксовані в районі каналізаційних очисних споруд м. Білгород-Дністровського. Наближуючись до Чорного моря, створи мають дещо нижче забруднення. На відміну від Дністра, річка Дунай більше потерпає від промислового забруднення. Це підтверджується частішими визначеннями солей важких металів, особливо заліза, марганцю, цинку і кадмію, незначними перевищеннями показників окислюваності та помірним бактеріальним забрудненням. Стан якості води в придунайських озерах також нестабільний. Катастрофічний стан вод Чорного моря є наслідком значного перевищення обсягу забруднень, що надходять до них, над асиміляційною здатністю морських екосистем. Основними джерелами забруднення є стоки річок, стічні води з точкових та дифузних берегових джерел, морські транспортні засоби. З метою запобігання забрудненню водних джерел та поліпшення екологічної ситуації в області, необхідно здійснити ряд організаційно-технічних, технічних та науково-технічних заходів, зокрема:
Земельні ресурси Автотранспорт також має певний негативний вплив на екологію області. Він є головним джерелом надходження до ґрунту вуглеводнів різних класів та свинцю, які займають основне місце у валових викидах. Навіть у курортній прибережній зоні моря реєструються підвищені концентрації солей металів (свинець, цинк), які у 1,5-2 рази перевищують допустимі норми. Останніми роками застосування мінеральних добрив і пестицидів значно скоротилося у зв’язку з глибокою економічною кризою в аграрному секторі. Складною проблемою, як і раніше, є зберігання добрив і пестицидів. Втрати добрив при зберіганні сягають 20-30%. Навколо сховищ добрив і пестицидів формуються осередки високого і небезпечного забруднення ґрунту. Особливу небезпеку у зв’язку з порушенням правил зберігання являють собою склади непридатних і заборонених для використання пестицидів і агрохімікатів, яких накопичено в області понад 800 тонн. Одещина виділяється значним поширенням сучасних фізико-географічних процесів, які ускладнюють використання земель. Майже половина земель області (48%) еродована, з них 35% – середньо й сильно змиті. За даними спеціалістів «Укрземпроекту» протягом останніх 30 років запаси гумусу в ґрунтах Одещини зменшилися більш ніж на 10%. Розорювання схилів спричиняє прискорений стік весняної та дощової води, що зменшує запаси вологи в ґрунтах. Кількість посушливих років зросла за останні 30 років на 25%, спостерігається масове пересихання малих річок. В межах області розміщено понад 1100 ярів, майже 3500 зсувонебезпечних ділянок, майже 20% території області уражено карстом. 25% угідь потребують ґрунтозахисних заходів та впровадження контурно-меліоративної системи землеробства. Площа зрошуваних земель області становить 246 тис.га, близько 93% яких розміщені на півдні та південному заході області – у Біляївському, Овідіопольському, Білгород-Дністровському, Татарбунарському, Саратському, Кілійському, Ізмаїльському, Ренійському та Болградському районах. Зрошувані землі Одещини завдяки їх географічному положенню, природі формування ґрунтового шару вразливі щодо змін гідрохімічного режиму і мають загальну тенденцію до заболочування та вторинного засолення. Ці процеси посилюються низькою якістю води, що використовується для зрошення, і надзвичайно низькою технологією зрошення. Більше 30 тис.га зрошуваних земель зазнали вторинного засолення й осолонцювання, понад 52 тис.га ділянок перезволожені. 29 населених пунктів у зоні впливу меліоративних систем знаходяться у підтопленому стані. Площа осушених земель в області становить 6721 га (у заплаві річки Когільник та у заплаві річки Великий Куяльник). Осушувальні системи побудовані в кінці 70-х років, знаходяться в незадовільному технічному стані. Осушені землі потребують відновлювальних робіт або ж переведення їх у богарні. З метою підвищення ролі меліоративних систем у продовольчому та ресурсному забезпеченні області, зменшення залежності сільськогосподарського виробництва від несприятливих природнокліматичних умов, поліпшення екологічного стану земель та забезпечення екологічно безпечних умов експлуатації меліоративних систем розроблена «Регіональна комплексна програма розвитку меліорації земель та поліпшення екологічного стану зрошуваних та осушених угідь Одеської області у 2001–2005 роках і прогноз до 2010 року» Проблема утилізації відходів є однією з гострих для будь-якого регіону. Кількість підприємств, на яких фіксуються токсичні відходи, перевищує 1000.
Промислові токсичні відходи вносять значний вклад у формування техногенного навантаження на природні ресурси та екосистеми регіону. Воно обумовлено багаторічною практикою розміщення всіх видів токсичних відходів, яка призводить, як правило, до зберігання відходів на підприємствах, організованих та неорганізованих звалищах і сховищах, а також у морських глибинах. Більше двох третин токсичних відходів утворюються внаслідок виробничої діяльності промислових підприємств. Питома частка підприємств житлово-комунальної сфери та транспортної галузі становить відповідно 26% і 3%. Потенційними джерелами забруднення компонентів гідросфери нафтовідходами є, перш за все, підприємства з переробки, транспортування, зберігання та розподілу нафти і нафтопродуктів (ЗАТ «Лукойл-Одеський нафтопереробний завод», ЗАТ «Ексімнафтопродукт», ВАТ «Одеснафтопродукт»), морський, залізничний та автомобільний транспорт. Невідкладним є вирішення безпечного поводження з відходами, які накопичені у військовій галузі, що традиційно займає не останнє місце в Одеському регіоні. Військові об’єкти, включаючи техніку, житлові військові містечка, мережі забезпечення і комунікації, є потенційними джерелами забруднення навколишнього природного середовища відходами в місцях їх дислокації, тимчасового базування та знаходження. У збройних силах це переважно військові аеродроми, бази та склади паливно-мастильних матеріалів, місце базування військово-морських сил України. Проблема відходів військової діяльності зростає у зв’язку з конверсією оборонної промисловості, ліквідацією ракетно-ядерної зброї, транспортуванням та утилізацією високотоксичних компонентів ракетного палива, застарілих видів військової продукції і боєприпасів, відходів військового виробництва тощо. При цьому найбільш характерними забруднювачами довкілля в місцях базування є: нафтові вуглеводні, феноли, полі хлоровані біфеніли, кадмій, свинець, мідь, цинк. Аграрний сектор економіки за рівнем негативного впливу на природу прирівнюється сьогодні до екологонебезпечних і багатовідходних галузей промисловості. В області налічується майже 1500 т непридатних, заборонених, непізнаних сумішей хімічних засобів захисту рослин (ХЗЗР). Значна кількість їх зберігається на колишніх міжрайонних складах «Облагрохіму» та на складах сільськогосподарських підприємств. Порушення порядку зберігання відходів ХЗЗР, їх розкрадання, руйнування складів поширені по всій області. Відходи складуються на несанкціонованих полігонах, у лісосмугах, вздовж залізничних зон відчуження, на схилах водоймищ, моря, берегах річок тощо. Проблема екологічної небезпеки твердих побутових відходів торкається всіх стадій поводження з ними, починаючи зі збирання і транспортування та закінчуючи підготовкою до використання утильних компонентів, знищенням або похованням фракцій, які не використовуються. В області обсяг утворення побутових відходів сягає 4,0 млн. т на рік. При цьому знищення побутових відходів становить 13 кг на душу населення, тобто тільки 10% від маси відходів, що утворюється. Першочергові та середньострокові заходи цієї програми передбачають:
Рослинний та тваринний світ Рослинний світ Одеської області зазнає значного негативного впливу від діяльності людини. Мають місце такі проблеми, як засмічення, вирубка лісів, чисельні пожежі. Причинами виникнення та розповсюдження лісових пожеж поряд з екстремальними погодними умовами є проведення населенням масових випалювань сухого травостою біля доріг, на яругах і балках, а також неповне забезпеченням протипожежною технікою, радіо- та телефонним зв’язком, паливними матеріалами, автотранспортом. Тривалий і високий ступінь господарського освоєння території, значний рівень розораності земель обумовлюють зміну природного стану рослинного світу. Головними факторами, що негативно впливають на стан лісів, їх протиерозійну, гідрологічну, кліматичну функцію, є характерні для області посухи, вітри, недостатня забезпеченість прісною водою, неконтрольований випас худоби. Ліси, які знаходяться у підпорядкуванні агропромислового комплексу, захисні насадження вздовж залізничних та автомобільних шляхів використовуються без належного регулювання та відтворення, тому їх стан незадовільний, значна частина пошкоджена самовільними порубками. Степові трав’яні екосистеми у незміненому стані збереглися лише на схилах лиманів, ярів, балок. Деякі з них охороняються в заказниках, але більшість охороною не охоплена, через що їх стан незадовільний. Зелені насадження у містах та населених пунктів області також страждають від антропогенного навантаження. З року в рік скорочуються обсяги створення нових насаджень, майже не проводиться їх реконструкція. Значна кількість насаджень знищується під час будівництва, розширення вулиць тощо. Вирубані площі, як правило, не відновлюються, або відновлюються не в повному обсязі. Стан рослинного світу області потребує невідкладних заходів для створення нових насаджень, захисту та збереження зелених об’єктів, раціонального використання рослинних ресурсів, забезпечення видового розмаїття історично сформованої флори і фауни, створення умов їх відтворення та збереження властивостей, які забезпечують природну рівновагу. Основними напрямами в галузі охорони, використання та відтворення рослинних ресурсів мають стати:
Завдяки географічному положенню та кліматичним умовам Одеська область відрізняється різноманітним тваринним світом: іхтіо- та орнітофауною, мисливськими та іншими видами тварин. З видів дикої фауни Одещини занесені до Червоної Книги України та Червоного Європейського Списку: з ссавців – афаліна чорноморська, білобочка чорноморська, азовка, тюлень-монах, вечірниця велетенська, сліпак білозубий, кріт гігантський та інші, з птахів – пелікан рожевий та кучерявий, чорний лелека, гоголь, орел-могильник, лунь польовий та степовий, шпак рожевий та інші. Об’єкти ПЗФ загальнодержавного значення:
Для збереження природно-заповідного фонду при створенні об’єктів природно-заповідного фонду вони закріплюються за громадськими організаціями, які розробляють наукові обґрунтування та клопотання щодо доцільності створення. Використання природних ресурсів на об’єктах природно-заповідного фонду місцевого значення не здійснюється
В машинобудівному виробництві найбільш розвинута верстатобудівна галузь. Вона представлена 13 підприємствами з виробництва металорізальних верстатів та ковальсько-пресового устаткування, оснастки для верстатів та їх ремонту. Серед заводів, що випускають металорізальні верстати, виділяється завод прецизійних верстатів «Мікрон», який випускає універсальні обробні центри та фрезерні верстати, комплектуючі вузли на внутрішній та зовнішні ринки. Випуск правильно-згинальних машин, гідравлічних ковальсько-пресових автоматів (термопластавтоматів і вузлів до них) налагоджено на ВАТ «Пресмаш». Серед нових зразків продукції підприємства – машини для брикетування тирси та пакетування листового металу. На ВАТ «Кисеньмаш» зосереджено виробництво газифікаційного азотного устаткування для газополум’яної обробки металу, оснащеного сучасними агрегатами охолодження, повітряно-розподільних установок і устаткування (компресорів). Криогенне устаткування і компресори до побутових і виробничих холодильних установок, шахтні кондиціонери виробляються на науково-виробничому об’єднанні «Одесхолод» та ВАТ «Машинобудівне виробниче об’єднання «Орiон». Власну базу з монтажу магістральних волоконно-оптичних ліній зв’язку, з виробництва кабелів для локальних обчислювальних мереж та коаксіальних кабелів, сучасного LAN-кабелю для оснащення комп’ютерів, алюмінієвих кабелів зв’язку, проводів установочних та шлангових, кабелів міського телефонного зв’язку створено на ВАТ «Одескабель». Продукція підприємства спроможна конкурувати з продукцією провідних світових виробників. Широким попитом користується обладнання для молочної, консервної промисловості та виноробства (гомогенізатори для харчових та технічних потреб – гомогенізації нафтопродуктів, масел, виготовлення паливно-водяних сумішей, гомогенізатори для випуску плавлених сирів), які виготовляє ВАТ «Одмез». Устаткування для борошномельної, хлібопекарської й молочної промисловості – головна продукція народного підприємства «Продмаш». Сучасною ґрунтообробною технікою забезпечує сільськогосподарські підприємства ВАТ «Одессільмаш». Впроваджено у виробництво модульні тракторні плуги, агрегати (культиватори) типу «Європак» та агрегат ґрунтообробний, комплекс широкозахватних культиваторів для передпосівної обробки ґрунту та дискового комбінованого культиватора. ВАТ «Завод поршневих кілець» виготовляє майже 90 модифікацій компресійних поршневих кілець зі сталевого прокату з нанесенням зносостійкого покриття (до двигунів Мінського моторного заводу), автомобілів «Москвич», двигунів Харківського тракторного заводу. Будівельно-шляхове машинобудування представлено продукцією ВАТ «Завод будівельно-обробних машин (комплекс пневмотехніки для прокладки кабелів, нафтогазопроводів, пневмоударних, паркетошліфувальних машин). Виробництво апаратури для трансляції передач, запису та відтворювання звуку здійснюють ТОВ «Фарлеп-абонент», «Телекарт-прилад», ВАТ «Нептун», ВКФ «Телекарт», АТЗТ «Фарлеп-2000». Ваговимірювальне обладнання та контрольно-вимірювальні прилади, оптичне та фотографічне устаткування виготовляють відкриті акціонерні товариства: «Точмаш», «Спецавтоматика», ТОВ «Сфера», Іллічівське СП «Платон». Виробництво кіноапаратури зосереджено на Одеському заводі «Кінап», поліграфічне машинобудування, світлокопіювальні й електронно-гравірувальні автомати – в Одесі. Єдине в країні підприємство, що випускає шахтні лебідки для вугільної та гірничодобувної промисловості, редуктори для баштових кранів та ліфтів – ВАТ «Одеський машинобудівний завод «Червона Гвардiя». В області набуло розвитку виробництво автомобільного транспорту, корпусів для автомобілів, причепів та напівпричепів на ВАТ «Автоагрегат», ДП ЗАТ ОДАЗ «Причеп-рефрижератор», трамваїв нового покоління на СП «Татра-Юг». Досить широко представлені ремонтні виробництва машинобудівного комплексу: заводи з ремонту сільськогосподарської техніки та обладнання (міста Одеса, Iзмаїл, Болград, Котовськ); верстаторемонтні (смт Борщі, міста Балта, Одеса); ремонт побутової техніки і обладнання для легкої та харчової промисловості (м. Одеса); виробництво металевої арматури й обладнання для будівництва (міста Одеса, Білгород-Дністровський); скоб’яні вироби, металева тара й пакувальні кришки, литво та інші (міста Iзмаїл, Одеса, Арциз). Ефективно використовуються потужності на підприємствах з суднобудування та судноремонту. На Кілійському суднобудівельно-судноремонтному заводі здійснюється побудова зерновозів, барж, корпусів контейнеровозів, барж-контейнеровозів. Нарощуються потужності по випуску контейнерів на Іллічівському судноремонтному заводі. Судноремонтний завод «Україна» співпрацює з підприємствами Болгарії, судновласниками Сирії, Греції, Німеччини. Ремонт барж для Українського Дунайського пароплавства здійснює Ізмаїльський судноремонтний завод. Чорна металургія представлена головними підприємствами з виробництва метизів, зварювальних електродів (ВАТ «Стальметиз», ЗАТ «Зварювальні метали»), широко впроваджуються нові конструкції сталедротової продукції (шахтні канати мірної довжини, восьмипрядні екскаваторні канати, вайєрні канати для риболовецького флоту на ВАТ «Стальканат»). Виробництво водо- та газопровідних стальних труб здійснює ЗАТ «Резон». Хімічна промисловість працює здебільшого на власній сировині (ропі, солях озер і лиманів), частково використовує привізну. Найбільші підприємства – Одеський суперфосфатний, Одеський хіміко-фармацевтичний та фарбовий заводи. Підприємствами хімічної та нафтохімічної промисловості виробляються мінеральні добрива (м. Южне), лакофарбові вироби (м. Одеса), продукція побутової хімії та пластмасових виробів (м. Одеса), гумо-технічні вироби (м. Одеса), виробництво фармацевтичних виробів і препаратів (м. Одеса). Одним з найбільших хімічних підприємств регіону є Одеський припортовий завод, що приймає, виробляє та зберігає аміак та карбамід. Підприємство є другим виробником аміаку в Україні. 50% експорту вітчизняного аміаку й 20% карбаміду припадає на виробництво заводу. Завод є також лідером з виробництва азотних добрив. Серед підприємств промисловості будматеріалів провідну роль відіграють підприємства з виробництва цегли, цементу, природних стінових матеріалів, залізобетонних виробів і конструкцій. Ці виробництва базуються на місцевих сировинних ресурсах. Серед них виділяються ЗАТ «Одеський цементний завод», ЗАТ «Пік» і ВАТ «Олексіївське заводоуправління будматерiалів» (стінові вапнякові блоки), ВАТ «Білгород-Дністровський експериментальний завод ніздрюватих бетонів і виробів», ВАТ «Одеський керамзитний завод», ВАТ «Іллічівський завод залізобетонних конструкцій», ВАТ «Арцизький завод залізобетонних виробів» та інші. Деякі підприємства, безпосередньо не пов’язані з місцевою мінерально-ресурсною базою (лінолеумний завод «Більшовик» і ВАТ «Комбiнат покрівельних матеріалів»), відіграють важливу роль на міжрегіональному рівні в межах України Целюлозно-паперова і деревообробна промисловість зосереджена в Ізмаїлі. У легкій промисловості пріоритетним напрямком є задоволення потреб внутрішнього ринку з виробництва готового одягу, хутра та взуття. Виділяється текстильна галузь. Це Одеська конопле-джутова фабрика. В Одесі працюють вовняні, трикотажні, взуттєві фабрики. Провідне місце в структурі товарної продукції займає харчова промисловість та переробка сільськогосподарських продуктів, що ґрунтується на місцевій сировині. У складі галузі переважають виробництво жирів, цукру, хлібобулочних виробів, круп та борошна, какао, шоколаду, шоколадних та цукристих кондвиробів, риби, промислова переробка овочів та фруктів, м’ясна та молочна промисловість, виробництво алкогольних напоїв, вин, пива, мінеральних вод та прохолодних напоїв. Широко розвинуті консервна, молочна, ефіроолійна, рибна, тютюнова галузі. М’ясна галузь представлена м’ясокомбінатами в Одесі та Ізмаїлі. Такі галузі, як маслоробна, молочна, сироварна, розташовані рівномірно на всій території області. В Одесі працює потужний олійно-екстрактовий завод. Істотну роль у внутрішньообласному виробничому комплексі відіграє виробнича діяльність ВАТ «Одеський олійножировий комбінат». Поширена номенклатура олійножирової, маргаринової продукції, майонезу та господарських товарів користується підвищеним попитом на внутрішньому та регіональному ринках. Відомими представниками виробництва алкогольних напоїв, шампанських вин, пива, мінеральних вод та прохолодних напоїв являються ЗАТ «Лікерогорілчаний завод», ОТ «Одеський коньячний завод», ОП «Завод шампанських вин», «Одесавинпром», науково-виробниче підприємство «Нива», ВАТ «Пивзавод «Чорномор», ВАТ «Гамбринус». Досить розвинута мережа підприємств з переробки та консервування овочів та фруктів – ЗАТ ВО «Одеський консервний завод», ВАТ «Консервний завод «Іллічівський» та ВАТ «Консервний завод дитячого харчування». Значні потужності з виробництва цукру з тростинної сировини та цукрових буряків представлені ЗАТ «Одеська цукрова компанія», Котовським, Заплазьким цукровими заводами та Іванівським ЗАТ «Південний». Сільське господарство – одна з основних за обсягом виробництва й зайнятості трудових ресурсів галузь матеріального виробництва. У ній зайнято 35% населення, зосереджено понад половини виробничих фондів, виробляється 42% валового суспільного продукту, 80% товарів народного споживання. Питома вага області в загальному обсязі виробництва валової сільськогосподарської продукції по Україні перевищує 5,3%, зерна – 7,5%, соняшнику – 8,1%, винограду – 45,5%, м’яса – 4,5%, молока – 4,8%, яєць – 6,3%. Частина рослинної продукції в загальному виробництві валової сільськогосподарської продукції області становить 62%, тваринництва – 38%.
Поширені сади та виноградники. Вирощують кісточкові: абрикоси, вишні, черешні, сливи; зерняткові: яблуні, груші. Тваринництво має молочно-м’ясний напрям. Розвинуті також птахівництво, свинарство, вівчарство. Природнокліматичні умови області зумовили форми господарювання відповідно до зон виробничої спеціалізації сільського господарства:
Одеська область – приморський прикордонний район, розташований на південному заході України. У стратегічному плані територія області розташована дуже вигідно – на перетинанні найважливіших міжнародних водяних шляхів: дунайського, дністровського, дніпровського. В народногосподарському комплексі області одне з провідних місць займає морське господарство, яке має складну міжгалузеву структуру і охоплює різноманітні види та форми господарської діяльності. Морський та річковий транспорт організаційно представляють Державна судноплавна компанія «Чорноморське морське пароплавство», ВАТ «Українське Дунайське пароплавство», судноплавні компанії «Укрферрi» і «Укртанкер», вісім морських торговельних портів: Одеса, Южний, Iллічівськ, Білгород-Дністровський, Iзмаїл, Ренi, Усть-Дунайськ, Іллічівський морський рибний порт. Морські порти з приписаними портопунктами мають причали, підприємства для здійснення вантажних операцій з сухими і наливними вантажами, обслуговують пасажиропотоки та виконують допоміжні функції – бункеровку суден, відстій транспортних, спеціалізованих і службово-допоміжних суден, забезпечення паливом, водою, електроенергією, провізією та інше. Морські порти також мають складські приміщення (з закритими й відкритими майданчиками); парк перевантажувального обладнання в складі портальних, плавучих і пересувних кранів, контейнерних перевантажувачів, спеціалізованого обладнання для перевантаження навалочних вантажів (вугілля, руда), насипних вантажів (зерно, цукор), наливних харчових вантажів (рослинні олії), навантажувачів різних видів та інших засобів портової механізації. Судна портового флоту виконують службово-допоміжні операції з обслуговування транспортних та спеціалізованих суден у портових водах. Порти також здійснюють транспортні функції з перевезення вантажів та пасажирів: автотранспортом у складі вантажних, легкових та спеціалізованих автомашин. Найбільшими є Одеський, Iллічівський та порт Южний, які переробляють більше 60 млн. тонн вантажів.
Iллічівський порт має 28 причалів довжиною 5,5 км і приймає судна з осадкою до 13 метрів. Порт Южний має 8 причалів довжиною 2,5 км і приймає судна з осадкою до 13 метрів. Порт Білгород-Дністровський має 9 вантажних причалів довжиною 1,1 км. Через малі глибини порт може приймати судна дедвейтом до 5 тис. тонн. Дунайські порти Iзмаїльський, Ренійський і Усть-Дунайський, що переробляють щорічно близько 5,5 млн. тонн вантажів, мають 50 причалів довжиною майже 5 км та можуть приймати судна з осадкою до 6 метрів. Значення порту Южний та його зростаюча роль серед інших портів України визначені сприятливим географічним положенням, виходом до регіону Середземного моря, відносною близькістю до основних районів утворення вантажів, зручним транспортним зв’язком з основними залізничними магістралями, цілорічною навігацією та можливостями в прийомі сучасного великотоннажного флоту, що дозволяє створити на Чорному морі єдиний глибоководний порт для суден водотоннажністю до 150 тис. тонн. Залізничний транспортний комплекс включає Одеське державне підприємство з перевезення вантажів та пасажирів Одеської залізниці та Одеське підприємство промислового залізничного транспорту. Загальна довжина залізничної мережі області складає 1074,5 км, з яких 600 км електрифіковані. На балансі Одеської залізниці знаходяться 86 залізничних станцій, 3 локомотивних депо, 3 вагонних депо та інші лінійні підприємства та організації. Найбільші станції: Одеса, Ізмаїл, Арциз, Роздільна, Слобідка. Вагонне депо Одеса-Головна має на своєму балансі більше тисячі пасажирських вагонів. Парк локомотивів складає 410 одиниць. Авіаційний комплекс Одеської області представлений трьома базовими авіакомпаніями: державною авіакомпанією «Одеські авіалінії» та приватними компаніями «Таврія», «Південні авіалінії», аеропортами «Міжнародний аеропорт «Одеса», «Ізмаїл», «Лиманське». На Одеському ринку авіаційних перевезень працюють закордонні авіалінії («Трансаеро» – Росія», «Air Moldova International» – Молдова, «Balban» – Болгарія, «Вірменські авіалінії», «Austian Airlines» – Австрія, «ELAL» – Ізраїль, «Turkish Airlines» – Туреччина), українські авіакомпанії, у статутному фонді яких значні частки належать іноземному капіталу («АероСВІТ» – українсько-ізраїльське спільне підприємство та «Міжнародні авіалінії України» – українсько-ірландсько-австрійське спільне підприємство). Державна авіакомпанія «Одеські авіалінії» являє собою цілісний виробничо-технічний комплекс і забезпечує виконання значного обсягу повітряних перевезень та аеропортових послуг при необхідному рівні безпеки польотів. Літако-вертолітний парк ДАК «Одеські авіалінії» укомплектований ЯК-40, АН-2, ТУ-154 Б, Л-410 , МІ-2 . Авіакомпанія виконує регулярні чартерні рейси до країн СНД та дальнього зарубіжжя. Одеська область має розгалужену мережу автомобільних доріг, що зв’язують обласний центр (м. Одеса) з районними центрами, рядом населених пунктів області та іншими регіонами України. Загальна довжина автомобільних доріг становить 8,2 тис. км. Одещину перетинає також 7 автомагістралей. В області діє 731 автобусний маршрут, у тому числі: 203 – міських, 245 – приміських, 282 – міжміських та міжнародних. Також, відповідно до Закону України про місцеві державні адміністрації, склад місцевих державних адміністрацій формують голови місцевих державних адміністрацій. У межах бюджетних асигнувань, виділених на утримання відповідних місцевих державних адміністрацій, їх голови визначають структуру місцевих державних адміністрацій. Переліки управлінь, відділів та інших структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій, а також типові положення про них затверджуються Кабінетом Міністрів України. Одеська обласна рада (130 депутатів): Партія регіонів – 59 мандатів, СПУ – 20 мандатів, БЮТ – 14 мандатів, Народний блок Литвина – 11 мандатів, Блок Вітренко – 11 мандатів, НСНУ – 9 мандатів, Партія пенсіонерів України – 6 мандатів. Одеська міська рада (120 депутатів) Партія регіонів – 38 мандатів, Блок Едуарда Гурвіца «Наша Одеса» – 31, мандат, Блок Вітренко – 15 мандатів, БЮТ – 12 мандатів, «Не так!» – 10 мандатів, Народний блок Литвина – 8 мандатів, Соціалістична партія України (6 мандатів). В Одеській області функціонують 743 дошкільних навчальних закладів. Створено мережу навчально-виховних об’єднань «Дошкільний навчальний заклад – школа». Сьогодні їх функціонує 65. Існує 53 дошкільних навчальних закладів гуманітарного, валеологічного, інтелектуального, художньо-естетичного, оздоровчого профілю. На виконання регіональних програм «Розвиток освіти в Одеській області до 2010 року» та «Сільська школа» мережа загальноосвітніх шкіл приводилась у відповідність до потреб населення. Кількість загальноосвітніх навчальних закладів – 929. З них загальноосвітніх навчальних закладів І ступеня – 77, загальноосвітніх навчальних закладів І-ІІ ступеня – 226, загальноосвітніх навчальних закладів І-ІІІ ступеня – 526, 9 гімназій, 10 ліцеїв, 44 науково-виробничих комплексів, 37 шкіл-інтернатів різних типів, у тому числі 4 школи-інтернати та 2 дитячих будинків для дітей-сиріт і дітей, які позбавлені батьківського піклування, 21 школа-інтернат для дітей з розумовими або фізичними вадами. У 57% шкіл від загальної кількості мова навчання – українська. В області працює 238 шкіл з російською мовою навчання. У місцях компактного проживання національних меншин функціонують 11 шкіл з молдавською (румунською) мовою, 180 шкіл, де вивчається декілька мов (болгарська, гагаузька, грецька). Функціонують дві єврейські школи, одна з них приватна, а також 7 недільних національних шкіл, зокрема, німецька, чеська, польська, вірменська, болгарська, корейська, ромська. В Одеській області професійну підготовку здійснюють 47 професійно-технічних навчальних закладів та 45 вищих навчальних закладів, у тому числі 23 – І-ІІ рівнів акредитації, 22 – ІІІ-ІV рівнів акредитації. Чотири вищих навчальних заклади мають статус «національного» (Одеська національна юридична академія, Одеський національний університет ім. І.І.Мечникова, Одеський національний політехнічний університет, Національна академія зв’язку). Навчання проводиться за 330 спеціальностями та спеціалізація ми. В Одеській області функціонує: 37 санаторіїв і пансіонатів з лікуванням, з них 10 дитячих санаторіїв, 9 санаторіїв-профілакторіїв, 13 будинків відпочинку, 307 баз відпочинку, 1116 дитячих оздоровчих таборів. Одеська область і, в першу чергу, її приморська смуга має високий рекреаційний природно-ресурсний потенціал: теплий клімат, морські пляжі, лікувальні грязі, джерела мінеральних вод, ропа лиманів та озер, унікальні природні комплекси, привабливі краєвиди, мисливські та рибальські угіддя, акваторія лиманів, озер, моря. Поєднання всіх цих факторів і умов визначає рекреаційну цінність території області, формує її рекреаційний потенціал.
Серед мінеральних вод найбільш поширеними є хлоридні води різного катіонного складу. До цього типу належить гідрокарбонатно-хлоридна вода «Куяльник». Значна кількість мінеральних вод знаходиться на території Татарбунарського району. Промислова розробка для масового споживання та для потреб курортного господарства зараз в основному здійснюються на Куяльницькому та Комінтернівському родовищах. У межах області сформувалися три курортно-рекреаційні райони – Одеський, Білгород-Дністровський та Татарбунарський. Функціонують курорти: Одеса, Куяльник, Кароліно-Бугаз (в Одеському рекреаційному районі), Білгород-Дністровський, Сергіївка, Лебедівка, Затока (в Білгород-Дністровському), озеро Сасик (в Татарбунарському) та ін. Під охороною знаходиться 5254 пам’яток: 1549 – містобудування та архітектури, 1654 – археології , 1548 – історії, 503 – монументального мистецтва.
На даний час в області здійснюється інвентаризація об’єктів матеріальної культури виняткової історичної, художньої, наукової та іншої культурної цінності, які раніше були запропоновані для включення до Державного реєстру. Культурним центром є Одеса. Це місто має значну кількість культурних пам’яток, пам’ятників видатним діячам культури та мистецтва. В Одесі – дивовижний за своєю красою театр опери та балету, нескінченно довгий, всіяний старими будиночками Французький бульвар. Одеса – «столиця гумору», а її мешканці вважають себе одеситами за національністю. Щороку навесні тут проходить гумористичний фестиваль «Гуморина».
|
 |
|
|||||||
 Разработка ВОНО «Эксперты Украины» |
|
||||||||||
| © «ВЭС», 2020 |  |
Разработка и поддержка – Всеукраинская общественная научная организация "Эксперты Украины". © Все права защищены. Использование материалов портала разрешается при условии ссылки (для Интернет-изданий – гиперссылки) на www.experts.in.ua
|
 |
Синє поле, оточене широким червоним бордюром. У основному синьому полі – срібний якір-кішка. На бордюрі – горішня центральна фігура – золотий сніп колосся, з правої і лівої сторони – по 3 золотих якорі, знизу у центрі – золоте виноградне гроно. Довкола щита розміщено золотий вінок колосся, переплетений зеленою виноградною лозою з синіми гронами.
Полотнище зі співвідношенням ширини до довжини 2:3 з вертикальним розташуванням рівновеликих смуг: жовтої, синьої та білої. У центрі на синій смузі вміщено герб області (без вінка).
У середині XV століття північна частина сучасної Одеської області починає поступово заселятися переселенцями (переважно біглими селянами) з Речі Посполитої, Російської імперії та Молдавії. Росії знадобилося три російсько-турецькі війни (1768-1774, 1787-1791 й 1806-1812 років), щоб остаточно витіснити турків з території сучасної Одещини. Тим не менше, у 1856 році, в результаті невдалої для Росії Кримської війни, південна Бессарабія з містом Ізмаїл відійшла від Російської імперії до Туреччини і була повернена лише у 1878 році.
Новим імпульсом у розвитку краю стала селянська реформа 1861 року, яка разом із судовою, військовою та міською реформами, що були прийняті невдовзі, створили сприятливі умови для розвитку капіталізму на півдні України. Після реформ значно швидше, ніж раніше, заселялися й освоювалися степові простори – з’явилося чимало нових сіл і хуторів. Населення Новоросії у період 1861-1897 рр. зростало утричі швидше, аніж у середньому по Росії. Важливим фактором, що сприяв заселенню й господарському освоєнню краю, стало будівництво залізниць. Це значно покращило транспортно-географічне положення Одеси. Розмаїття сільськогосподарської сировини дало імпульс розвитку переробної промисловості міста.
До складу водних ресурсів Одеської області входять Дунай, Дністер і Південний Буг та близько 1100 маленьких річок, річечок та струмків, більше 20 озер і лиманів, біля 900 ставків, 16 водоймищ з обсягом води 60 млн.м3. Серед останніх загальновідомі Куяльницький, Хаджибейський, Тилигульський.
Із ссавців особливий інтерес викликає єдиний представник ластоногих Чорного моря – тюлень-монах, окремі особини якого траплялися в українській частині дельти Дунаю на території заповідника. У Чорному морі розповсюджені популяції дельфінів (афаліна, білобочка, азовка). Із навколоводних звірів – мешканці прісних водойм: інтродуковані ондатра та єнотоподібний собака, а також рідкісні «червонокнижні» – горностай, річкова видра, європейська норка. В плавнях зрідка зустрічається кіт лісовий.
Зима помірно м’яка, середня температура січня -3°С. Літо дуже тепле, посушливе, середня температура липня +22°С. Тривалість безморозного періоду коливається від 160–170 днів на півночі району до 250 днів на південному березі Одеської області, вегетаційний період – відповідно від 215 до 297 днів. Річна кількість опадів – від 350 мм на півдні до 460 мм на півночі. Максимум опадів на рівнинах влітку. Часто трапляються посухи, що супроводжуються суховіями та пиловими бурями, які завдають значної шкоди сільському господарству.
Серед небезпечних відходів, які щорічно утворюються, велика кількість відходів гальванічних виробництв, нафтопродуктів, відпрацьованих формових сумішей, осаду з відстійників тощо. Щорічний обсяг знешкоджених токсичних відходів становить лише 0,1-0,25% від загального обсягу утворених.
Особливе місце належить машинобудівному комплексу, у складі якого налічується до 100 промислових підприємств, 10 з них включені до переліку підприємств стратегічного значення (акціонерні товариства «Одескабель», з випуску ковальсько-пресових автоматів «Пресмаш», «Одессільмаш», «Завод прецизійних верстатів «Мірон» та інші). Багато машинобудівних підприємств, галузевих інститутів області володіють технологіями, які не мають аналогів в Україні та в країнах СНД.
Рослинництво області продукує пшеницю, кукурудзу, соняшник та ін. Впроваджуються посіви на поливних землях. В основному вирощують соняшник (повсюдно), цукрові буряки (у північній частині). Культивуються ефіроолійні культури (казанлицька і червона троянди, ірис, лаванда, шавлія мускатна). Тут вирощують тютюн, гірчицю, лікарські рослини, південні коноплі та овочево-баштанні культури: томати, баклажани, кабачки, огірки, перець, дині, кавуни.
Одеський порт має 38 причалів загальною довжиною 8,0 км і приймає судна з осадкою 13,5 метра, а також нафтогавань, що може переробляти 25 млн. тонн нафтопродуктів за рік.
В структурі рекреаційного потенціалу Одеської області провідну роль відіграють цілющі фактори причорноморських лиманів – особливий мікроклімат, вода з розчиненими в ній солями (ропа), пісок їхніх берегів, лікувальні грязі. Найбільш інтенсивно використовуються на даний час грязі Куяльницького лиману, які за властивостями є найбільш якісними.
Парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва розташовані в м. Одесі та містах обласного призначення та підпорядковані місцевим органам влади. З 21 парку 10 розташовані в м. Одесі.