Маловідомі таємниці українських міст

19.06.2007 12:29:28 | Олег Супруненко

Є така наука – номінологія. Вона вивчає вплив імені на долю людини, а також міста і навіть країни. Хто з нас не бачив мультик про Капітана Врунгеля, де основний принцип номінології був викладений чітко: „Как вы яхту назовёте, так она и поплывёт”.

Чув, що давні китайці з творчих сфер сім разів за життя змінювали власне ім’я – аби стільки ж разів змінити власну сутність на шляху до досконалості. Ну, це в них так складно, але ж ніхто не заперечуватиме, що доля дівчини, яку назвали Даздрапермою чи Тракториною, складалась дещо інакше, аніж, скажімо, Людмили чи Софії. До війни серед радянських хлопчиків цілком звичайним було німецьке ім’я Адольф. Як жилось цим нещасним після 1941 року – без коментарів. У часи дитинства мого батька чомусь не пощастило хлопцям Олексіям - ім’я „Альоша” чомусь стало прозивним, і серед дітлахів та підлітків означало „дурник”... Зрештою, хто з нас не бачив мультик про Капітана Врунгеля, де основний принцип номінології був викладений чітко: „Как вы яхту назовёте, так она и поплывёт”. Команді яхти „Біда” довелось весь той мультсеріал боротись з основним постулатом номінології.

А тепер до наших міст. Не стверджуватиму, що усі їх проблеми – комунальні і соціальні - пов’язані з радянськими іменами, що залишились у спадок від СРСР. Та ні – занедбаним і нещасним може бути як умовний „Красносовєтск”, так і „Святогаличанськ”. Але, вірю, що комунальні проблеми так чи інакше вирішаться. А ось чи вирішаться проблеми екзистенційні у міст, в яких відібрали справжні імена і дали їм радянські прізвиська? Аби уявити собі масштаб проблеми, автор взяв довідник із переліком усіх райцентрів України, і зробив такий собі аналіз. Результати – невтішні. Підемо за алфавітом, аби не було зайвих нарікань.

Отже, Дніпропетровськ та область. У декого існує хибне уявлення, що це місто на Дніпрі назвали на честь Петра Першого. На щастя, ні (з огляду на роль імператора в придушенні України як такої). Місто, що з’явилось наприкінці 18 століття на місці польської фортеці Кодак (форпосту Речі Посполитої на українських землях у 17 ст.) отримало спочатку назву Катеринослав (може, на честь імператриці Катерини ІІ, а може, й на честь святої великомучениці Катерини Олександрійської – бо в ті часи було не прийнято називати міста на честь живих осіб, хай і найвищих). Під час існування Української Народної Республіки (1918-1919) місто носило ім’я Січеслав, і лише в 1925 році було вкотре перейменоване на честь Григорія Петровського. Хто такий? Сумніваюсь, що і в самому „Дніпрі” про такого багато знають. Ну, то пориємося у віртуальних енциклопедіях. Ось що про людину, ім’я якої носить в своєму серці один з найбільших в Україні обласних центрів, каже Вікіпедія: „ Григорий Иванович Петровский (23 января (4 февраля) 1878 — 9 января 1958) — русский революционер, советский партийный и государственный деятель. Петровский был вторым советским наркомом внутренних дел (с 1917 по 1919). ...в 1919—1936 был председателем ЦИК УССР и, после образования СССР в 1923, одним из сопредседателей ЦИК СССР, представлявшим Украину. ...В честь Г. И. Петровского (и при его жизни) в 1926 г. город Екатеринослав был переименован в Днепропетровск”. Ну, не коментуймо, а йдемо далі. В Дніпропетровській області є ще міста Дніпродзержинськ (ну, тут зрозуміло, на чию честь у тому ж 1926 році був перейменований Камєнской (або ж, за іншими джерелами, Камінка) та Орджонікідзе. Орджонікідзе – втілювач радянської ідеї на Кавказі («непосредственно участвовал в свержении правительств в Азербайджане, Армении и Грузии» – та ж Вікіпедія). Маю великі сумніви, що на його честь є міста в тих самих Грузії, Вірменії та Азербайджані. А ось в Україні – є. На Дніпропетровщині – на місці кількох робочих селищ, об’єднаних на території великих запасів марганцевої руди. Але не тільки тут. Є ще й селище з такою ж назвою у Криму, і – оце новина! – колись ім’ям товариша Сєрго звали і всім відоме Єнакієве (але товариш Сталін із власних міркувань наказав віддати місту його справжню назву).

Йдемо далі. Але не так детально, бо не вистачить навіть віртуального місця. Отже, Донецька область – Артемівськ (колишній Бахмут, названий на честь Федора Сергєєва (псевдо – Артьом, уродженець Росії, засновник антиукраїнської Донецько-Криворожської Радянської Республіки у 1918-1919 рр). Дзержинськ (до 1938 р. – Щербіновка), Кіровське (на честь Сергія Кірова, але про нього трохи далі – колишня Крєстовка), Тельманове (на честь німецького комуніста Ернеста Тельмана – його ім’ям увіковічнили засноване у 1897 році німецькими колоністами селище Остгайм („Східний Дім”). Був ще й Торез (а це вже на честь французького комуніста Мориса Тореза – хоч у слободі Олескіївка, згодом – робочому селищі Чистяковське французів не було), але його кілька років тому перейменували в Дружківку.

Запорізька область – райцентр Куйбишеве. Носить в собі ім’я радянського діяча Валеріана Куйбишева, про якого Вікіпедія пише: „В 1930-м стал председателем Госплана СССР. Куйбышев был активным участником составления первых 5-летних планов, форсирования индустриализации и коллективизации, внес свой вклад в создание тоталитарного режима”. Що таке „форсована колективізація” в українських селах – коментувати не треба. Чого й казати, гідна людина...

Кіровоградщина. Обласний центр, до того ж географічно майже центр України, названий на честь діяча з ну дуже сумнівними щодо країни діяннями - „В 1927 году он становится первым секретарем обкома ВКП(б). В его ведении строительство Беломорско – Балтийского канала и СЛОН – Соловецкий лагерь особого назначения ОГПУ”. Вбивство Кірова 1 грудня 1934 року, як нині вчать підручники з історії, було поштовхом до масових репресій, в тому числі величезної кількості українців. І що, через це місто має носити його ім’я? (До речі, колишній Єлісаветград з 1924 по 1934 роки мав не менш дивну назву – Зинов’євск, потім – Кірово, і з 1939 по нині – Кіровоград). Окрім увіковічення будівельника „Бєломору”, козацька земля носить прізвище Ульянова (місто Ульяновка).

Луганська область. Тут є позитив принаймні в тому, що колишньому Ворошиловграду повернене його до-радянське ім’я. До речі, іменем Клима Ворошилова місто перейменовували двічі (під час опали в радянську добу Ворошиловград ненадовго знову ставав Луганськом). Нині на Луганщині увіковічений все той же Кіров (місто Кіровськ), а також полум’яний революціонер Яків Свердлов, який після замаху на Леніна посприяв розгортанню в Росії (відповідно, й на Україні) „червоного терору”. Луганський Свердловськ лежить неподалеку від кордону з Росією – в якій свій великий обласний центр Свердловськ давно перейменували.

Одеська область. Тут відоме місто-порт, засноване в 18 столітті під назвою Бугові Хутори, нині носить в собі ім’я того ж Ульянова-Леніна – Іллічівськ. Ще у південному краї є смт. Комінтернівське. А ще місто Котовськ – на місці села Бірзула, в якому у 1925 році невідомі (можливо, радянські ж спецслужби) вбили лиху людину, грабіжника і революціонера Григорія Котовського. А ще селище Фрунзівка (на честь Михайла Фрунзе, про якого віртуальна енциклопедія пише: „3.12.1920 назначен уполномоченным Реввоенсовета на Украине и командующим вооружёнными силами Украины и Крыма, одновременно избран членом Политбюро ЦК КП(б)У, с февраля 1922 - заместитель председателя СНК УССР. Руководил разгромом Повстанческой армии Н. И. Махно и отряда Ю. О. Тютюнника”.

Рівненщина відома своїм Кузнєцовськом – містом атомників. Засноване наприкінці 18 століття село Вараш у 1977 було названо на честь радянського розвідника Миколи Кузнєцова. В окупованому Рівному той вів вдалу розвідницьку діяльність, зокрема, дізнався про підготовку замаху в Тегерані на Сталіна, Рузвельта та Черчилля. Знищив кількох нацистських керівників з німецької адміністрації в Україні. Загинув у бою з вояками УПА, які прийняли радянських диверсантів за німецьких солдат (ті були одягнені в німецькі однострої). Той факт, що „бандерівці” вбили легендарного розвідника, прийнявши його за німця, ніколи б не сплив у радянські часи – та й нині не всім про це відомо.

Крим – то взагалі територія, за словами журналіста з газети „Пост-Поступ” Яреми Полотнюка, топонімічного геноциду. Тут після депортації татар намагались знищити будь-які згадки про цей народ, і переважній більшості населених пунктів довелось русифікуватись. (Пощастило хіба що Бахчисараю, Джанкою та ще кільком містам). Не чіпляючись вже до нейтральних назв типу Чорноморське, згадаємо ще одне Кіровське (Іслам Терек), а також Леніно (Сім Колодязів) та Совєтський (Ічкі).

Херсонщина відзначилась Цурюпинськом, а колись це було місто з назвою Олешки. У 10-13 століттях тут стояло велике місто Олешшя, а на початку 18 століття 20 років існувала Олесська Січ. Нині історичне місто носить ім’я народного комісару з продовольства (тобто людини, яка прямо керувала сумнозвісною „продразвёрсткой”).

Завершую перелік міст, які по сей день носять імена діячів, м’яко кажучи, неоднозначних для сучасної України, містом на Чернігівщині з простою назвою Щорс. Колишній хутір Коржівка у 20-х роках став містом Сновськ (за ім’ям річки Снов), а в 1935 році був перейменований на честь уродженця цих місць Миколи Щорса. Трохи з біографії людини, яку зробили культовим героєм за наказом Сталіна (диктатор кинув коротку репліку, нагороджуючи Олександра Довженка орденом Леніна: „За ним долг – украинский Чапаев”, і „Чапаєва” швидко створили з доти майже невідомого учасника громадянської війни): „Военный фельдшер российской армии в Первую мировую войну. После возвращения на родину в феврале 1918 г. на свои средства создал вооруженное формирование, в основном из местных крестьян и дезертиров царской армии, базировавшееся в лесах на стыке современных границ Украины, Беларуси и России, после объединения с другими отрядами получившее название Первого украинского советского полка имени Богуна (в дальнейшем дивизия). ...Военными противниками его полка были германские войска и вооруженные силы Украинской народной республики. ... добился значительных успехов в ходе наступления большевистских войск на Киев в начале 1919 года. В феврале 1919 г. назначен большевистским комендантом Киева. В качестве командира дивизии участвовал в наступлении на запад и боях с польскими и украинскими войсками в районе Ровно и Сарны летом 1919 г.”

Приблизно таку топонімічну картину маємо на сьогодні. Це лише міста – що вже казати про вулиці, площі, назви підприємств, які за іменами будівельників комунізму намагаються стати як не світовими, то хоч національними брендами (наприклад, кораблебудівельний завод „Ленінська кузня”). Що можна запропонувати людям, яким здебільшого не до високих матерій номінології? Хіба що найактивнішим з них увірувати в цілющі властивості останньої – і намагатися довести співгромадянам (які через місцеві референдуми і можуть змінити імена своїх малих батьківщин), що жити в містах з їх історичними назвами „крутіше”, ніж під покровом радянських вождів, які так і не привели країну до світлого майбутнього.

Автор:	Олег Супруненко
Источник:	Інтернет репортер
Ссылка:	http://rep-ua.com/70174.html

Возврат к списку