На главную страницу
Громадська премія Експерт року-2007
 
 Главная 
 Экспертная сеть 

Аналитические статьи
Прогнозы экспертов
Юридические консультации
Консультации экспертов
Библиотека экспертов

Авторизация
Логин:
Пароль:
Забыли свой пароль?
Регистрация
Поиск по порталу


Курсы валют

База знаний / Аналитика / Економіка

Управління еколого-економічними процесами промислових підприємств

Версия для печати Версия для печати

У статті сформульовано авторське бачення основних засад управління еколого-економічними процесами у діяльності промислових підприємств і розкрито основні елементи цього управління. Автор відстоює тезу про необхідність відстеження екологічного впливу на довкілля кожної ланки технологічного процесу.

Розвиток української економіки, її інтеграція у систему міжнародних відносин вимагають постановки жорстких вимог до екологічної безпеки виробництва і його впливу на навколишнє природне середовище. На сьогоднішній день екологічна проблематика є досить популярною серед науковців, проте більшість досліджень торкається окремих інструментів державної екологічної політики, таких як екологічне оподаткування, екологічні інвестиції, екологічне страхування і т.п. Ці питання висвітлювали О. Веклич [1], О. Врублевська [2], Т. Галушкіна [3], О. Лазор, Л. Загвойська [4], Н. Потапенко [5], І. Синякевич [6], Ю. Стадницький [7] та інші економісти.

Що ж до окремого підприємства, яке, з одного боку, є головним суб'єктом економічних відносин, а з іншого – найбільшим забруднювачем навколишнього природного середовища, то більшість екологічних пропозицій носять фрагментарний характер, які в основному вирішують проблеми природокористування, обліку і аналізу екологічних витрат, визначення збитку від забруднення.

Дотепер відсутній реальний механізм управління природоохоронною діяльністю на мікрорівні, впровадження якого не вимагало б величезних трудових і фінансових затрат. У зв’язку з цим необхідно сформувати концепцію управління еколого-економічними процесами, що одночасно забезпечить підвищення екологічної ефективності підприємства за умови досягнення його економічних і соціальних цілей. Це є основною метою даного дослідження.

Розглянемо основні елементи концепції управління еколого-економічними процесами, враховуючи те, що вона повинна відповідати вимогам міжнародного стандарту ISO 14001, оскільки це є предметом формальної сертифікації.

Основою для формування механізму управління еколого-економічними процесами є екологічна політика промислового підприємства, яка розкриває його наміри і принципи і є підставою для встановлення еколого-економічних цілей і завдань. Відповідно до концепції, що пропонується, екологічна політика повинна включати усвідомлення необхідності здійснення еколого-економічних процесів з урахуванням вимог «зацікавлених сторін», інтереси яких зачіпаються екологічними аспектами діяльності підприємства (держава, громадяни, контрагенти та ін.).

Еколого-економічні цілі і завдання окреслюють сферу стратегічних інтересів підприємства. Саме в процесі визначення цілей необхідно вирішити конфлікт інтересів економіки та екології. Традиційно виділяють два основних напрямки: домінування економічних цілей або переважання екологічних [8]. Концепція управління еколого-економічними процесами передбачає гармонізацію екологічних та економічних цілей підприємства шляхом вибору оптимальної екологічної стратегії.

Екологічна стратегія є одним з основних елементів системи екологічного управління. Вона покликана виявити екологічний потенціал підприємства, що включає переваги в галузі охорони навколишнього середовища, ресурсозбереження, забезпечення екологічної безпеки в конкуренції з іншими підприємствами, визначити на цій основі його довгострокові цілі і забезпечити їх реалізацію за допомогою застосування продуманої системи заходів та інструментів.

Екологічна стратегія виступає своєрідною сполучною ланкою між екологічною політикою держави і механізмом управління еколого-економічними процесами в діяльності промислових підприємств. Про це говорить і Санкт-Гальська модель інтегрованого екологічного менеджменту (рис.1) [9].

Рис.1. Основні елементи екологічної стратегії у рамках Санкт-Гальської моделі інтегрованого екологічного менеджменту

Згідно з Санкт-Гальською моделлю інтегрованого екологічного менеджменту, керівною ідеєю підприємства є перспектива довгострокової економіки. На цій основі формуються окремі модулі й відносини між ними, причому класифікація відбувається відповідно до аспектів загального менеджменту (дії, структури, поведінки).

Ключовим модулем нормативного рівня є екологічна політика підприємства. Її зміст і здійснення залежать від взаємодії із зовнішнім середовищем, здатності керівництва формулювати екологічні цілі й обробляти отриману інформацію. На даному рівні основну роль відіграють правила екологічної поведінки, визначені обов'язки підприємств щодо виконання екологічних вимог.

Стратегічний рівень відповідає довгостроковим цілям підприємства. Стратегічне управління реалізує задачу забезпечення довгострокової конкурентоспроможності підприємства за допомогою зміцнення існуючого і формування нового потенціалу ефективності (імідж, компетенція, частка ринку і ін.).

Традиційною є думка, що підприємство повинно обрати конкретну екологічну стратегію (наприклад, активу чи пасивну). Вважаємо, що для отримання більшого еколого-економічного ефекту можливе їх поєднання. Впровадження складових даного синтезу екологічних стратегій в загальну економічну стратегію діяльності промислових підприємств стане твердим базисом для розробки реального, ефективного механізму управління еколого-економічними процесами.

Метою оперативного менеджменту є реалізація виробничих функцій підприємства з одночасним зниженням його впливу на довкілля. Для цього підприємство повинне ідентифікувати ті елементи своєї діяльності, продукції або послуг, які впливають на навколишнє середовище, і врахувати їх вплив при визначенні цільових еколого-економічних показників. Більш доцільно в цьому напрямку використовувати систему індикаторів еколого-економічних процесів.

Індикатори еколого-економічних процесів складають важливий елемент інформаційного забезпечення еколого-економічного управління. Вони покликані виконувати такі основні функції:

  • задавати цілі екологічної політики (стратегії), а також поточних планів і програм дій щодо охорони навколишнього середовища;
  • оцінювати ступінь виконання цільових і планових екологічних показників, визначати динаміку екологічних результатів діяльності підприємства в часі, а також порівнювати їх з результатами інших підприємств;
  • виявляти відхилення від поставлених екологічних цілей і завдань;
  • ідентифікувати ринкові шанси і можливості скорочення витрат;
  • служити засобом зовнішньої (при формуванні екологічної стратегії і політики) і внутрішньої комунікації (забезпечуючи зворотний зв'язок з персоналом, а також його інформування і мотивацію) [9].

Стандарт ISO 14031 «Керівні вказівки по управлінню навколишнім середовищем. Оцінка результативності» пропонує виділяти такі групи індикаторів еколого-економічних процесів: індикатори системи менеджменту, індикатори операційних процесів і індикатори екологічних умов діяльності підприємства.

Індикатори системи менеджменту характеризують роботу керівництва підприємства в напрямку управління еколого-економічними процесами. Ця інформація стосується політики, практики, процедур, рішень і дій.

Індикатори операційних процесів забезпечують фактичну оцінку екологічних аспектів діяльності фірми. Вони характеризують споживання матеріалів, електроенергії, наявність і ефективність функціонування основних засобів природоохоронного призначення та ін.

Індикатори екологічних умов діяльності покликані оцінювати дії підприємства на навколишнє середовище (у формі шкідливих викидів в атмосферне повітря, скидань стічних вод та ін.).

Переваги застосування зазначених індикаторів для ідентифікації еколого-економічних процесів полягають у тому, що вони одночасно у змозі давати їх якісні і кількісні характеристики, можуть бути виражені як в абсолютних, так і у відносних одиницях, що залежить від призначення і характеру їх застосування.

Найбільш універсальними індикаторами еколого-економічних процесів є витрати. Тому управлінню витратами потрібно приділити значну увагу при реалізації еколого-економічної концепції.

Після визначення системи індикаторів і їх аналізу на оперативному рівні необхідно розробити програму управління еколого-економічними процесами, що визначить відповідальних, засоби і терміни досягнення задекларованих цілей і завдань. При цьому треба зробити акцент на необхідності екологічної орієнтації всіх працівників підприємства. Для всього персоналу повинна бути забезпечена відповідна підготовка, покликана підвищити рівень спеціальних екологічних знань працівників, що надасть їм можливість вирішувати екологічні проблеми різних рівнів складності.

Готовності реалізовувати одержані знання на практиці сприятиме створення в рамках виробничої структури підприємства центрів екологічної відповідальності. Сутність створення подібних центів полягає в закріпленні за відповідальними особами тих складових екологічної політики підприємства, які безпосередньо залежать від їх роботи. До відповідальних осіб доводяться планові вимоги у галузі охорони навколишнього середовища, потім фактичні дані порівнюються з плановими. При невиконанні поставлених завдань проводиться ретельний аналіз причин і намічаються заходи по усуненню несприятливих чинників.

Таким чином, управляюча система одержує чітку картину формування екологічної ситуації в кожній ланці технологічного процесу, еколого-економічні процеси не ховаються і не знеособлюються в загальній виробничій діяльності. Кожен працівник знає свою роль, відповідальність і виконувану ним частину загальних завдань з охорони довкілля в загальній програмі еколого-економічних процесів.

Це полегшує здійснення моніторингу екологічних аспектів діяльності промислового підприємства, на підставі якого робиться висновок про необхідні зміни в екологічній політиці, цілях і інших елементах еколого-економічного управління.

Характеристика складових елементів, що забезпечують управління еколого-економічними процесами у діяльності промислових підприємств, дозволяє запропонувати його концептуальну схему, яку подано на рис. 2.

Підприємство, в систему загального управління якого введена система управління еколого-економічними процесами, збалансує свої економічні і екологічні інтереси, що дозволить йому досягти значних конкурентних переваг.

Рис. 2. Концептуальна схема управління еколого-економічними процесами промислових підприємств

Це може забезпечити отримання безпосередньої економічної вигоди перш за все від можливості продемонструвати зацікавленим сторонам цінність для підприємства належного дбайливого ставлення до навколишнього середовища. Функціонування системи дає можливість завчасно порівняти екологічні цілі і завдання з конкретними фінансовими результатами діяльності і, таким чином, мати гарантію того, що ресурси прямують туди, де їх використання дає найбільшу вигоду як економічну, так і екологічну.

Крім цього, впровадження в практику промислових підприємств концепції управління еколого-економічними процесами дозволить:

  • поліпшити стан довкілля, знизити ризик екологічних катастроф;
  • брати участь у вирішенні питань, пов'язаних з навколишнім середовищем;
  • економити енергію і природні ресурси;
  • попереджати виникнення аварійних ситуацій.

Таким чином, заходи по охороні навколишнього середовища і запобіганню його забрудненню сприяють збереженню балансу з соціально-економічними потребами.

Література:

1. Веклич О.О. Формування економічного механізму сталого розвитку України// Вісник НАУ.- 2000. - №2. – С.3-16
2. Врублевська О. Принципи класифікації важелів екополітики// Регіональна економіка.- 2000. - №1.- С.111-117
3. Галушкина Т.П. Экологический менеджмент в Украине: реалии и перспективы. – Одесса, 1988. – 108с.
4. Лазор О, Загвойская Л. Эколого-экономические подходы к реализации экологической политики// Экономика Украины. – 2002.- №12. – С.76-78
5. Потапенко Н. Особенности формирования рынка экологобезопасных товаров, технологий и услуг в Украине// Экономика Украины. – 2003. - №8. – С.28-33
6. Синякевич І.М. Пріоритетні інструменти екологічної політики// Фінанси України. – 2000. - №10.- С.139-146
7. Стадницький Ю.І. Фінансовий аспект удосконалення екологічної політики в Україні// Фінанси України.- 2002.- №11.- С. 139-146
8. Садеков А.А. Механизмы эколого-экономического управления предприятием: Монография.-Х.: Издательский дом «ИНЖЭК», 2004.-224с.
9. Пахомова Н.В., Эндерс А., Рихтер К. Экологический менеджмент. – Питер, 2003. – 544с.

Сизоненко О.А., Макіївський економіко-гуманітарний інститут, старший викладач кафедри „Облік і аудит”

Журнал "СХІД" №6(84) за листопад-грудень 2007 року


| Количество показов: 69 |  Автор:  Сизоненко О.А. |  Голосов:  4 |  Рейтинг:  3.66 | 

Якщо Ви хочете залишити свій коментар, просимо пройти авторизацію

Возврат к списку




Статьи по разделам
Видатні особистості (30) 
Демографія (5) 
Екологія (6) 
Економіка (141) 
Енергетика (5) 
Культура (99) 
Молодіжна політика (3) 
Наукові дослідження (20) 
Освіта (123) 
Охорона здоров'я (82) 
Політика та суспільство (335) 

ПОДПИСКА
Параметры подписки

ЭКСПЕРТЫ ВЭС
Соцька Яна Володимірівна

ПРОГНОЗ ЭКСПЕРТА

БИБЛИОТЕКА

НОВА РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА В УКРАЇНІ: ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

Всеукраинская экспертная сеть
Разработано в «ЦИРТ»


© «ВЭС», 2020
Разработка и поддержка – Центр интеллектуальных ресурсов и технологий. © Все права защищены. Использование материалов портала разрешается при условии ссылки (для Интернет-изданий – гиперссылки) на www.experts.in.ua