Картамиський гірничо-металургійний комплекс пізньобронзової доби

19.02.2007 | Юрій Бровендер, Геннадій Гайко

У статті на основі отриманих під час археологічних розкопок та інженерних досліджень рудників Картамиського археологічного мікрорайону Донбасу (XV - XIV ст. до Р.Х.) розглянуто один із найбільш складних видів виробництв у технологічній історії людства - гірничо-металургійну справу доби пізньої бронзи. Зроблено аналіз гірничих виробок, будівель, виробничих ділянок, знарядь праці, застосовуваних технологій. Визначено роль пам’ятника для вивчення життя давніх скотарських цивілізацій Євразії

В Україні знаходиться ціле сузір’я давніх пам’яток археології, які мають широку, у тому числі й світову відомість. Особливу увагу привертають системи пам’яток, які утворюють унікальні археологічні території, цілісно ілюструють етапи культурного й технологічного розвитку суспільства. До таких археологічних мікрорайонів належить рудник Картамиш (Попаснянський район Луганщини), дослідження якого вже шостий польовий сезон ведуть науковці та студенти Донбаського державного технічного університету, Воронезького державного університету, Інституту археології НАН України [1]. Вивчення давньої історії виробничої діяльності (гірництво, металургія, металообробка) потребувало інтеграції археології з сучасними технічними та природничими науками для вирішення кола спільних проблем розвитку суспільства і технологій [2]. Зараз є підстави говорити про абсолютно новий вид пам’ятки, практика розкопок якого раніше не мала місця в східноєвропейській археології.

Для зародження і виникнення в будь-якому регіоні світу повного комплексу гірничо-металургійного виробництва абсолютно необхідна власна міднорудна база. У цьому відношенні Східна Європа винятково бідна ресурсами. На території в декілька мільйонів квадратних кілометрів відомо лише декілька родовищ мідних мінералів, серед яких увиразнюються просторове Каргалінське рудне поле на Південному Уралі, невеликі родовища в Карелії, у Середньому Поволжі та Донбасі. Найближчі із великих зон мідних рудопроявів розташовані за межами Східної Європи - в Балкано- Карпатському регіоні й на Кавказі [3]. Однак практично всі давні гірничі об’єкти значною мірою порушені (а іноді повністю знищені) розробками в більш пізній історичний час. У зв’язку з цим особливу цінність являють гірничі пам’ятки, що збереглися непорушеними в промислову добу і можуть об’єктивно свідчити про рівень знань і технологій своєї епохи.

На сході України спостерігається ціла система таких розробок доби пізньої бронзи (т. зв. Донецька система), яка за масштабами і вагомістю займає пріоритетне місце, а за збереженістю являє унікальну територію для вивчення давнього минулого і Європи, і Євразії загалом, для вивчення життя давніх скотарських масивів населення, для відтворення розвитку техніки й технологій [1].

Останнім часом з вивченням виробничої діяльності населення доби бронзи східноєвропейського степу й лісостепу дуже важливого значення набуває Донецький гірничо-металургійний центр - потужний центр давнього гірництва, металургії та металообробки на півдні Східної Європи. Його виділення пов’язане з дослідженнями відомого українського вченого С.Й. Татаринова, який у Бахмутській улоговині Донбасу виявив близько тридцяти давніх копалень. У зоні деяких з них дослідником були проведені розкопки поселень і виробничих майданчиків давніх гірників-металургів [4].

Найбільш виразним серед багатьох пам’яток виробничої діяльності, в широкому розумінні - пам’яток металовиробництва, знайдених у зоні донбаських мідних рудопроявів, є комплекс пам’яток Картамиського археологічного мікрорайону, який за розпорядженням Міністерства культури і туризму України занесено до Державного реєстру пам’яток національного значення України [5].

До пам’яток мікрорайону входять три кар’єри, система підземних виробок, виробнича ділянка із збагачення руди, а також три поселення гірників, два з яких мають ознаки кам’яного будівництва. Слід нагадати, що попередні археологічні дослідження в зоні мідних рудопроявів Бахмутської улоговини торкалися здебільшого поселень, які розташовані поблизу виробничих зон. З 2001 року на комплексі пам’яток Картамиського археологічного мікрорайону розгортаються стаціонарні польові дослідження, які з часом набувають систематичного характеру. Унікальність цього гірничого комплексу обумовлена тим, що більшість його об’єктів збережена протягом тисячоліть у первісному стані, а його пам’ятки репрезентують всі цикли металовиробництва, а саме - гірничовидобувний, гірничо-збагачувальний, металургійний та металообробний.

Картамиський рудопрояв знаходиться на східному краї Бахмутської улоговини (північно-східному замиканні нижньопермських відкладів - Р1krt Картамиської мульди - західної частини Калинівської синкліналі). Заруднення пов’язане з т.з. „сірою зоною”, що складена пісковиками, алевролітами й аргілітами переважно сірих тонів (на невивітреній поверхні). Причиною цього є підвищений вміст вуглефікованої органіки, яка і була осаджувачем сполук міді на дні водного палеобасейну. Пісковики, переважно кварцового складу з карбонатно-глинистим цементом, насичені залишками вуглефікованої палеофлори. Загальне падіння гірських порід на південь сягає 55-60о (за замірами на корінних виходах гірських порід). На східному фланзі Картамиського рудопрояву фіксуються розривні порушення, які перетинають і зміщують рудну зону. Знахідки уламків пісковиків із чіткими дзеркалами сковзання засвідчують прояв розривної тектоніки. У межах рудопрояву простежено 4 рудних горизонти потужністю до 0,8 м і довжиною до кількох кілометрів, репрезентованих тілами лінзовидної форми суцільних та вкраплених руд [6]. Мінеральний склад руд - халькозин, зрідка - борніт і халькопірит. В зоні окиснення розвинені малахіт та азурит.

Увагу дослідників привертає в першу чергу масштабність відкритих гірничих робіт, яка була можливою завдяки виходу практично на поверхню рудних покладів мідистих пісковиків. Усього тут виявлено чотири копальні, які отримали (за назвою хутора) назву Червоне озеро. Найбільш вражаючим є подвійний кар’єр копальні Червоне озеро-ІІ, витягнутий уздовж краю пісковикової гряди уздовж лінії захід-схід. Його більша східна чаша має розміри 145 х 30 м, а глибина сягає 8 м (без врахування напливів). Розміри західної чаші 76 х 35 м при глибині від 3 до 5 м. Поміж виробками існує залишений цілик-перетинка, що, ймовірно, свідчить про виклинення у цьому місці рудного тіла. За попередніми підрахунками обсяг видобутої у кар’єрі копальні Червоне озеро-ІІ міденосної породи становить понад 30 тис. м3 [7].

Підземні виробки були розміщені на гребені гряди пісковиків і фіксувалися на поверхні за лійчастими западинами діаметром до 8 м та глибиною до 2 м. Компактність їх розташування свідчить про використання технології розробки невеликими вертикальними виробками у вигляді шахтних стовбурів, деякі з них були з’єднані між собою горизонтальними штреками (виробка 1 і 2) [8]. На глибині 3,8 м від поверхні біля південної частини шахтного стовбура простежена підпрацьована ділянка, яка була заповнена червоною глиною. Очевидно, нами був виявлений похилий стовбур шахти, який простягався на глибину під кутом падіння гірничих порід. У зв’язку з небезпекою обвалу дослідження південних гірничих виробок було припинено до організації тут безпечних умов праці. Біля підніжжя гряди виявлено дві виробки: стовбур і штольню, яка простягається навхрест заляганню пісковиків у напрямку вертикальної виробки на гребені. Усі підземні споруди копальні Червоне озеро-ІV були розкриті й досліджені лише частково. Тут були знайдені руди з підвищеним вмістом міді у порівнянні з місцями відкритого видобутку мідної руди.

Вміщуючі породи мали інтенсивну природну тріщинуватість із тонким розшаруванням і зонами подрібнення довкола розривних порушень. Це дає нагоду припустити, що руйнування й відокремлення шматків пісковика, який уміщував тонкі прошарки сульфідів міді, проводили за допомогою кам’яних мотик, кайл і молотів. Знайдені на техногенній ділянці біля кар’єру копальні Червоне озеро-І кам’яні гірничі знаряддя праці, а також знаряддя із кістки у вигляді ребер та лопаток тварин, за результатами трасологічних досліджень, використовувались як копалки і совки (рис. 2, 3) для зняття поверхневого шару ґрунту та розчистки й підготовки щілин корінних порід під час їхнього руйнування. Кам’яні знаряддя переважно було зроблено із жовен закременілого кварцитовидного пісковика, який зустрічається в безрудних інтервалах пласту пісковиків і місцями виходить на поверхню. Імовірним було також використання при руйнуванні пісковиків дерев’яних клинів, які забивали молотами у тріщини для розшарування порід [9].

Найбільш дослідженою із загальної кількості підземних гірничих виробок є виробка стволового типу, в якій знайдене культове поховання давнього гірника. Поховання було відкрите у південній частині вертикального стовбура гірничої виробки-1, у своєрідній “кишені”, заглибленій у корінну породу на глибину 2,7 м. Розміри могильної ями складали 2,15 х 1,3 м.

На дні ями, в межах імітованої кам’яної скрині, репрезентованої з’єднаними під прямим кутом двома плитами мідянистого пісковика, які примикали до південної корінної стінки ями, знаходився скелет людини. Небіжчик лежав у зігнутому стані, на лівому боці, головою на південний схід. За спиною біля черепа знаходився керамічний горщик, шийка якого орнаментована невеличкими вдавленнями палиці. На зовнішній поверхні днища простежений знак у вигляді солярного символу. Перед обличчям похованого знайдено ребро тварини. Погана збереженість ребра не дозволяє провести трасологічний аналіз. Звертають увагу знахідки шматочків збагаченої мідної руди, які знаходились у горщику, а також ребро тварини, яке дуже нагадувало кістяні знаряддя (рудовидобувні копалки), що знайдені на техногенній ділянці біля кар’єру копальні Червоне озеро-І.

Небіжчик покоївся під могутнім кам’яним закладом, на поверхні якого був знайдений ще один горщик. Тут же знаходилось скупчення кісток жертовної тварини. За даними радіовуглецевого аналізу, вік похованого 3340±60 [10].

Поблизу підземних виробок виявлена виробнича ділянка для первинного дроблення та сортування руди у вигляді відвалу порід, а в районі кар’єру копальні Червоне озеро-І знайдена техногенна ділянка, функціонування якої переважно пов’язане із гірничо-збагачувальним циклом металовиробництва.

За стратиграфічними спостереженнями, рель’єф даної поверхні, на якій відбувалося накопичення техногенного шару, репрезентував як мінімум дві тераси. На дослідженій розкопками ділянці вдалося виявити залишки заглиблених у ґрунт котлованів чотирьох будівель. Дві будівлі стратиграфічно пов’язані з верхньою, і дві - з нижньою терасою. Освоєння даної території відбувалось з рівня нижньої тераси.

В котлованах будівель знайдені знаряддя праці, фрагменти кераміки, скупчення каміння, кістки тварин. Найбільші дослідження проведені у двох будівлях (робочі номери 2 і 4).

Будівля 2. У зв’язку з сильним перешаруванням ґрунту здійснити графічну реконструкцію контурів будівлі-2 за даними стратиграфії не видається можливим. Але, беручи до уваги характер розташування культурних залишків, а також скупчення каміння пісковика, можна припустити, що будівля-2 мала підпрямокутну форму, розмірами близько 6,8 х 4,4 м. Орієнтована будівля по лінії північний захід-південний схід. Дно котловану ледь заглиблювалось до центру на глибину до 0,4 м. У північно-східному куті будівлі знайдений вхід у вигляді коридору. Привертає увагу знайдене в східній та південній частинах котловану скупчення крупного каміння пісковика, що лежить у системі шаруватої кладки. Залишки такої будівельної конструкції, можливо, свідчать про наявність традиції кам’яної архітектури в домобудівництві.

У північно-західній частині будівлі-2 виявлено скупчення грудок мідистого пісковика, які створюють у плані близько круглої форму з відносно вільним у центрі місцем (виробничий комплекс-1). Між камінням та на поверхні рівномірно розташовувались знаряддя із кістки тварин і каміння, які функціонально зв’язані з гірничовидобувною та гірничо-збагачувальною діяльністю. Виявлений комплекс дуже нагадує залишки порушеної часом наземної металургійної печі. Знайдені тут і шматочки деревного вугілля. Штучне перекриття виробничого комплексу значною кількістю знарядь праці є свідченням існування на Донбасі особливого виду давнього виробничого культу. Про культ гірничих знарядь говорить А.Х. Маргулан - дослідник давніх гірничих виробок Джезказгану, де на дні виробок і в основі відвалів були знайдені обережно складені гірничі знаряддя - молоти-кувалди, великі кірки, клини. Часто такі скупчення складалися з уламків кам’яних знарядь [11].

Ще один такий комплекс (№ 2) був знайдений у південно-східній частині будівлі. Поряд з ним виявлена серія кам’яних і кістяних знарядь, які функціонально пов’язані із гірничовидобувним та гірничо-збагачувальним циклами металовиробництва. Заслуговують на увагу й знахідки біля комплексу-2 плиток штейну - свідчень металургійного виробництва, так само як і поховання дрібної парнокопитної тварини, яка була знайдена на рівні, що перекривав виробничий комплекс-2.

Будівля-4. Аналогічно до будівлі-2 реконструкція будівлі-4 стала можливою завдяки скупченню каміння й культурних залишків. Крім того, з рівня материка зафіксована північно-східна частина котловану. Вона відрізнялась плямою темно-сірого ґрунту, насиченого дрібною фракцією мідистого пісковика. Дно котловану ледь знижувалось до центру. Загалом є підстави вважати, що будівля-4 мала підпрямокутну форму, була орієнтована по лінії північний схід - південний захід. Її ширина близько 6 метрів, довжина - понад 7 метрів. У центрі північно-західної стіни зафіксовано вхід у вигляді невеличкого коридору. Котлован будівлі був заглиблений у материк до 0,3 м.

У північно-західній частині будівлі сконцентрована дрібна фракція мідистого пісковика, серед якої знайдені свідчення металургійного виробництва - шлаковита кераміка (глиняна обмазка печі), шлак, штейн - виробничий комплекс-1. Знайдені тут шматочки деревного вугілля. У цьому зв’язку є підстави припускати, що виробничий комплекс-1 репрезентує залишки порушеної часом металургійної печі.

Ще одне скупчення “цементованого” щебеню мідистого пісковика з щільним вкрапленням деревного вугілля (залишки металургійної печі) було виявлено в південній частині будівлі-4 (виробничий комплекс-2). Цей комплекс відрізняється значною кількістю шматочків штейну, які були тут знайдені.

Співставлення комплексу знарядь із будівлі № 2 і № 4 вказує на перевагу будівлі-2 в свідченнях, що репрезентують гірничий та гірничо-збагачувальний цикл, а будівлі-4 - металургійний.

Дуже цікавим є дослідження так званої канави-траншеї, яка стратиграфічно розташовувалась під будівлями 2 і 4. Канава була заповнена перетертим техногенним піском мідистого пісковика, відрізнялась ґрунтом зеленуватого кольору. У заповненні знайдено три розвали керамічних горщиків, а також залишки дерев’яного блюда. Канава досліджена частково. Її функціональне призначення поки що не визначено.

Практично весь матеріал, який було знайдено в площі розкопу, є культурно єдиним. Про це свідчать однотипні вироби із кераміки, кістки та каменю.

Всього на дослідженій розкопками площі техногенної ділянки в 132 м2 при товщі культурного шару в деяких місцях більш ніж 1 м виявлено близько 400 фрагментів кераміки від 55 посудин, у т.ч. три цілих. Така мала кількість знайденої тут кераміки обумовлюється спеціалізацією пам’ятки.

Знаряддя з кістки. Ця група виробів є найбільш масовою. Вона нараховує 234 знаряддя. Знаряддя репрезентовані як цілими, так і уламками виробів. Основна кількість виробів виготовлена із ребер тварин (ВРХ, кінь), трубчастих кісток (ВРХ), нижньощелепних кісток (ВРХ) та тазових кісток (ВРХ). Експериментально-трасологічний аналіз кістяних знарядь з техногенної ділянки, проведений В.В. Кілейниковим, дозволив вперше виявити тут новий тип кістяних знарядь - рудовидобувні копалки [12].

В.Б. Панковський, який також провів дослідження кістяних виробів, звертає увагу на можливу диференціацію на дві групи - гірничовидобувні та гірничо-збагачувальні [13]. Цієї ж думки дотримувалися й автори [7, 9]. Але потрібні ще додаткові експериментальні дослідження.

Кам’яні знаряддя. Колекція кам’яних знарядь із техногенної ділянки нараховує 155 виробів. За функціональною ознакою їх можна поділити на дві групи: знаряддя гірничовидобувного циклу та знаряддя гірничо-збагачувального. Гірничовидобувні знаряддя репрезентовані мотиками, ручними кайлами, прив’язними молотами та відбійниками. Ця група виробів нараховує 23 предмети. Всі вони виготовлені з крем’яного кварцитоподібного пісковика, мають близькі ознаки спрацьованості. Така характеристика зносу, за висновком В.В. Кілейникова, притаманна знаряддям, які виконували ударну функцію по твердому матеріалу (каміння, руда). “Якщо мотики могли знаходити використання в процесі розкривних ґрунтових робіт на копальні, кайла для спушення твердого кам’янистого ґрунту, то молоти й ручні відбійники використовувалися для розшарування шматків руди, відокремлення їх від моноліту та їх первинного розщеплення [14].

Є підстави говорити про використання в гірничовидобувному циклі й металевих виробів. Про це свідчать знайдені на техногенній ділянці уламки гірничої породи із слідами відповідних ударів, причому зафіксовані сліди мають як широкі, так і вузькі заглиблення. До сказаного слід додати й свідчення С.Й. Татаринова про знахідки на Картамиші бронзових знарядь [4].

Навряд чи випадковим є той факт, що на техногенній ділянці була знайдена ціла серія знарядь гірничовидобувного циклу, оскільки саме тут мають найбільш виражені виходи пластів мідистого пісковика.

Серед знарядь, які використовувались у гірничозбагачувальному циклі, виділяються чотири функціональні типи - рудоподрібнювальні плити-платформи (14 екз.), рудоподрібнювальні пести (12 екз.), рудотерткові плити-платформи (7 екз.) та рудотерткові камені (55 екз.). Практично всі вони виготовлені із мідистого пісковика, деякі із крем’яного кварцитоподібного пісковика.

Металургійний цикл металовиробництва на техногенній ділянці репрезентують шматочки штейну пластинчатої форми, товщиною 0,2-0,6 см (24 екз.), обпалений уламок мідистого пісковика, на поверхні якого знаходиться сплеск в’язко пливного мідного шлаку, шлаковитий камінь, шлак й шлаковита кераміка.

Вивчення вмісту елементів у штейні дозволило Ю.П. Шубіну зробити висновок про те, що в ньому міститься значна кількість міді. Тут вона присутня у вигляді крапель розміром до 5 мм. На його думку, високий вміст міді в штейні обумовлювала необхідність подрібнення штейну для виділення міді. У цьому зв’язку дослідник звертає увагу на наявність дрібних вибоїн на рудоподрібнювальних, а в деяких випадках й на рудотерткових плитах-платформах, пояснює причину їх появи як результату подрібнення достатньо твердого матеріалу - штейну, на відміну від нетвердих халькозинових руд [15].

Знаходження знарядь праці, а також свідчень, що репрезентують всі етапи металовиробництва, а саме - гірничовидобувного, гірничо-збагачувального та металургійного в межах однієї техногенної ділянки, дає підстави твердити про відсутність спеціалізації у виробничій структурі мешканців Картамиського археологічного мікрорайону [10]. Подібний комплекс свідчень, доповнений даними з металообробки, ми знаходимо й на поселенні Червоне озеро-3, а також інших пам’ятках Донецького гірничо-металургійного центру (Вискривка, Клинове, Пилипчатине-1, Пилипчатине-2 [4], Мідна руда [16]). Зроблений висновок стає більш обґрунтованим при нагадуванні про серію знахідок, особливо пов’язаних із комплексом-1 будівлі-2 техногенної ділянки копальні Червоне озеро-І, де металургійна піч була перекрита масивом кістяних гірничовидобувних знарядь.

П’ять радіовуглецевих дат було отримано по кістках тварини із техногенної ділянки копальні Червоне озеро-І. Аналізи виконані в Київській радіовуглецевій лабораторії Інституту геохімії навколишнього середовища НАН України та Міністерства надзвичайних ситуацій України (аналітик М.М. Ковалюх). За середніми показниками каліброваних дат вони укладаються в XVII ст. до Р.Х., при ймовірності в одну сигму діапазон дат укладається в межі часу 1681-1447 рр. до Р.Х., а при використанні ймовірності в дві сигми - 1741-1411 рр. до Р.Х. [10].

Однією із найбільш виразних побутових пам’яток як Донецького гірничо-металургійного центру, так і Дніпро-Донецької виробничої зони загалом, які надали виразні свідчення всіх станів металовиробництва, що істотно розширили уяву про виробничу діяльність населення зрубної спільності доби пізньої бронзи, є поселення Червоне озеро-3. Поселення знаходиться в заплаві вже неіснуючої річки в 250-300 м на південний схід від копальні Червоне озеро-І і Червоне озеро-ІV, або в 100 м на південь від копальні Червоне озеро-ІІІ. За чотири роки тут досліджена площа у 212 м2. В процесі розкопок був виявлений житлово-господарський комплекс садибного типу із двох будівель. Одна з них (житлова) мала кам’яний цоколь в основі стін. Будівлі були підпрямокутної форми, орієнтовані з південного сходу на північний захід. Площа першої становить близько 30 м2, другої (виробничої) - близько 47 м2.

Найбільш цікавою є друга будівля, яка дала винятково важливе свідчення перш за все про організацію виробничої діяльності давніх масивів населення зрубної культурно-історичної спільності на території Донецького гірничо-металургійного центру. Як свідчить матеріал, спеціалізація даного виробничого комплексу на металовиробництві є закономірною, оскільки він розташований біля копалень, причому на території одного з найбільш багатих мідних рудопроявів на Донбасі. У дослідженому комплексі знайдені свідчення гірничовидобувного, гірничо-збагачувального, металургійного та металообробного циклів, тобто повний цикл системи металовиробництва. Але найбільш виразно тут репрезентовані свідчення металургійного й металообробного циклів. Ця обставина не дивує, оскільки гірничовидобувні й гірничо-збагачувальні знаряддя є масовими як на самих копальнях (Червоне озеро-І), так і біля них (техногенна ділянка копальні Червоне озеро-І). На відміну від гірничовидобувних знарядь, знайдених на копальнях, знаряддя цієї функціональної групи на поселеннях практично не мають слідів спрацьованості, тобто фактично не використовувались у виробничому процесі. В цьому зв’язку є підстави вважати, що їх виготовлення здійснювалось безпосередньо на поселенні. На користь цього висновку вказують і виявлені в котловані будівлі-2 численні уламки кварцитоподібного пісковика.

Наявність у будівлі-2 рудоподрібнювальних плит-платформ з характерними слідами зносу свідчить про функціонування тут гірничо-збагачувального циклу. Однак, на відміну від техногенної ділянки копальні Червоне озеро-І, де відходи виробничої діяльності призводили до утворення величезного шару перетертого мідистого пісковика (техногенного піску зеленуватого кольору), в будівлі-2 та навколо неї подібних відходів не зафіксовано. Очевидно, тут здійснювалось подрібнення в значній мірі вже збагаченої руди, причому переважно первинних сульфідних мідних руд (халькозину), які не створюють такої кількості відходів, як вторинні окиснені мідні руди.

Однією з умов вдалого проведення металургійного циклу є ретельна підготовка рудного концентрату, при цьому роль води набуває виняткового значення. Давній колодязь, який був знайдений у будівлі, дав відповідь на питання, яке довгий час залишалось відкритим: “Де давні рудокопи брали воду, якщо територія в зоні рудопрояву, за визначенням С.Й. Татаринова [4 ], була практично безводною?”

Мокре збагачення руди на поселенні могло здійснюватись у великих керамічних горщиках. Про це свідчить знайдений біля скупчення опалових ям розвал заглибленого в материк горщика, на днищі якого виразно простежувались залишки зцементованого рудного концентрату. В розташованих поряд опалових ямах, можливо, здійснювалось висушування та обпалення руд. Підготовлений до плавки рудний концентрат засипався в металургійну піч, залишки якої знайдені в районі східного кута будівлі. Отриманий метал тут же надходив на подальшу обробку - лиття, ковку, шліфовку, точіння.

Знахідки в котловані будівлі уламків ливарних форм, які виготовлені із різної сировини - глини, пісковика і тальку, тобто виконаних в різних культурних традиціях, мають принципово важливе значення і в силу тієї обставини, що вони надають інформацію про міжкультурні зв’язки давнього населення Донецького кряжу з масивами населення, що мешкало як на прилеглій (лівобережжя Сіверського Дінця, Надазов’я), так і на віддаленій від нього території (Наддніпрянщина, Донщина).

Досліджений на Червоному озері-3 виробничий комплекс не є єдиним у зоні мідних родовищ Донбасу. Аналогічні йому відомі й на інших рудопроявах Бахмутської улоговини (Вискривське, Кислий бугор, Клинове) [4].

У цілому хочеться зазначити, що результати досліджень комплексу пам’яток давньої виробничої діяльності Картамиського археологічного мікрорайону дали винятково важливі свідчення про металовиробництво населення зрубної спільності, а також про раніше невідомі виробничі культи давніх гірників-металургів Донбасу, з діяльністю яких пов’язаний найбільш активний у бронзовому столітті період функціонування Донецького гірничо-металургійного центру.

Загалом ідеться про масиви населення східноєвропейського степу й лісостепу, які довгий час у науці розглядалися в системі доби первісного устрою. Зараз вже можна з впевненістю казати, що це вже не первісна, а постпервісна доба. Це час, коли на південних територіях існували землеробські цивілізації Давнього Єгипту, Давнього Вавилону, Давньої Індії та інші. А тут, на землях сучасної України, спостерігається скотарський степовий-лісостеповий варіант розвитку, причому з ознаками писемності, соціально-кастовою структурою, військовою аристократією, з розвинутою виробничою діяльністю (гірництвом, металургією, металообробкою), ремісницьким рівнем виробництва, з колосальними зв’язками на величезних просторах, з дуже розвинутими світоглядними моделями. Зараз вже зрозуміло, що ми знаходимось нібито біля витоків принципово нового усвідомлення євразійських степових й лісостепових просторів, альтернативних давнім цивілізаціям Сходу.

Дослідження Картамишу продовжується...

Література:

1. Бровендер Ю.М., Дорофеев В.Н.,Отрощенко В.В., Пряхин А.Д. и др. Украинско-российская экспедиция по изучению древних памятников горного дела Донбасса. - Алчевск : ДГМИ, 2002. - 76 с.

2. Гайко Г.И. Интеграция горной науки и археологии при исследовании памятников горного дела // Проблеми гірничої археології: Матеріали ІІ-го Картамиського польового археологічного семінару. - Алчевськ: ДонДТУ, 2005. - С. 68-71.

3. Черных Е.Н. Каргалы. Забытый мир. - М.: Nox, 1997. - 153 с.

4. Татаринов С.И. Древний металл Восточной Украины: Очерки реконструкции горного дела, металлургии и металлообработки в эпоху бронзы. - Артемовск, 1993. - 153 с.

5. Бровендер Ю.М. Картамыш: некоторые итоги и перспективы исследований // Матеріали наукової конференції археологів і краєзнавців, присвяченої 75-річчю від дня народження Л.В. Бєдіна. - Луганськ, 2005. - С. 145-160.

6. Лурье А.М., Краснопевцева Г.Н. Меденосность нижнепермских отложений Донбасса. - М.: Недра, 1969. - 103 с.

7. Бровендер Ю.М., Гайко Г.І., Шубін Ю.П. Геологічні та технологічні особливості розробки мідних руд в стародавніх копальнях Картамишу // Проблеми гірничої археології: Матеріали ІІ-го Картамиського польового археологічного семінару. - Алчевськ: ДонДТУ, 2005. - С. 47-54.

8. Гайко Г.И. История горной техники. - Алчевск: ДГМИ, 2001. - 134 с.

9. Гайко Г.І., Бровендер Ю.М. та ін. Дивовижний світ давнього гірництва: Наук.-поп. Нарис / Під заг. ред. Г.І. Гайка. - Алчевськ: ДонДТУ, 2005. - 130 с.

10. Бровендер Ю.М. Картамышский производственный комплекс Донецкого горно-металлургического центра эпохи бронзы (некоторые итоги исследований) // Проблеми гірничої археології: Матеріали ІІ-го Картамиського польового археологічного семінару. - Алчевськ: ДонДТУ, 2005. - С. 11-30.

11. Маргулан А.Х. Сарыарка. Горное дело и металлургия в эпоху бронзы. - Алматы: Дайк-Пресс, 2001. - 144 с.

12. Килейников В.В. Костяные орудия с рудника Червонэ озеро Картамышского рудопроявления // Пятьдесят полевых сезонов археологов Воронежского университета. Археология восточноевропейской лесостепи. - Вып. 10. - Воронеж: ВГУ, 1997. - С. 103-105.

13. Панковський В.Б. Деякі результати технологічного та функціонального аналізу кістяних знарядь Червоного озера-І // Проблеми гірничої археології: Матеріали ІІ-го Картамиського польового археологічного семінару. - Алчевськ: ДонДТУ, 2005 - С. 189-192.

14. Килейников В.В. Трасологический анализ костяных орудий труда с рудника Червонэ озеро // Северо-Восточное Приазовье в системе Евразийских древностей (энеолит-бронзовый век): Материалы международн. конф. - Часть вторая. - Донецк: ДонГУ, 1996. - С. 3-4.

15. Шубин Ю.П. Предварительные результаты изучения археологических шлаков медеплавильного производства Бахмутской котловины Донбасса // Исторические и футурологические аспекты развития горного дела. - Сборник научных статей. - Алчевск: ДонГТУ, 2005. - С. 176-178.

16. Бровендер Ю.М. Обследование памятников эпохи поздней бронзы на рудопроявлении Медная Руда // Проблеми дослідження пам’яток археології Східної України: Матеріали ІІ-ої Луганської міжнародн. історико-археолог. конф. - Луганськ, 2005. - С. 90-94.

Юрій Бровендер,

кандидат історичних наук, доцент Донбаського державного технічного університету, м. Алчевськ

Геннадій Гайко,

доктор технічних наук, професор Донбаського державного технічного університету, м. Алчевськ

Возврат к списку